Сестри Сливканич з Олешок почали волонтерську діяльність у рідному місті під час окупації. Згодом з міста виїхали. Зараз Оксана живе у Миколаєві, а Марина — у Франкфурт-на-Майні. Проте волонтерську діяльність дівчата не припиняли, продовжують допомагати військовим та жителям Херсонщини. З ними поспілкувались кореспонденти Суспільного.
Оксана та Марина Сливканич займаються волонтерством від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Марина на той час працювала в аптеці та допомагала місцевим жителям із медикаментами. Оксана разом із друзями збирала продуктові набори.
"У нас був телеграм-канал, який хлопці зробили практично з перших днів війни. На ньому були зібрані майже всі жителі міста. Це була крута річ — через той телеграм-канал Марина з вечора до ранку приймала замовлення на медикаменти, а вдень збирала ці списки. Допомагала і місту, і селам поблизу. А я з усіма своїми друзями моніторила все, що стосувалось продуктових наборів. Маломобільні люди, багатодітні сім'ї залишались один на один зі своїми потребами, бо соціальні служби майже не працювали, і ми зрозуміли, що можемо допомагати", — сказала Оксана Сливканич.
Волонтерка розповіла, що під час окупації вони із сестрою відстоювали свою проукраїнську позицію.
"8 березня — цей день ніколи не забуду. У нашому місті був мітинг на підтримку України, тому що ми хотіли прокричати на весь світ про свій вибір, що Олешки – це були, є і буде Україна, лише так. Було трохи страшно йти на цей мітинг, але особисто мене надихало те, що наша компанія, мої друзі — всі ми були разом, в одному місці. І цей страх пропадав", — згадала Оксана.
Сестри виїхали з тимчасово окупованих Олешок 6 квітня 2022 року, роз’їхались по різних містах України та продовжували волонтерську діяльність. Оксана почала збирати і передавати в Олешки ліки, Марина – допомагати ЗСУ.
"Виїхавши з окупації, я побачила на нашому блокпосту військового. Перше і найбільше — я хотіла їм щось дати, якось віддячити, просто сказати "Дякую!" за те, що вони тут зараз стоять. І я віддала їм пакет з усіма продуктами, які у мене були. З того моменту я отримувала ці запити. Я розуміла, що коштів у мене немає і треба щось робити. Просто доля посилала мені правильних людей, правильні місця, і першу свою виплату з ООН я витратила на медикаменти" — розповіла Марина Сливканич.
Дрони, тепловізори, пристрої нічного бачення, спальні мішки, каремати, теплий одяг, взуття, елементи тактичної медицини, медичне обладнання, допомога евакуйованим із Херсонщини тваринами — цими питаннями опікувалась Марина. Зараз вона продовжує волонтерити у Німеччині. Має черговий збір — кошти необхідні на медобладнання для підрозділу, в якому служить її друг із Олешок.
"На днях мій товариш, виїжджаючи на Харківський напрямок, написав мені таку фразу: "Адже я потрібен там" — от і все, більш нічого. І я зрозуміла у цій фразі важливість не лише військових на їхній службі, а й кожного з нас на правильному місці", — сказала Марина.
Оксана другий рік працює у сфері розмінування на Миколаївщині та Херсонщині. До початку повномасштабного вторгнення дівчина працювала у Будинку культури, грала на скрипці та співала.
"Кожного разу, коли ми їдемо з сестрою у Херсон, або навіть окремо, ми завжди беремо з собою ключі від свого будинку. Тому що розумієш — ти у Херсоні, це ж майже два кілометри до дому. І ця думка, ця віра, ці мрії — а раптом ти просто будеш у Херсоні і прочитаєш у новинах, що Олешки вільні", — розповіла Оксана Сливканич.
Раніше волонтер та керівник організації "Сильні, бо вільні" Ігор Чорний розповідав Суспільному про волонтерський рух у Херсоні, за якими напрямками він розвивається та якої найбільше зараз допомоги потребують жителі обласного центру.
Джерело – Суспільне
