«Гривна» не раз розповідала, що медична криза на ТОТ Херсонщини все більше поглиблюється. Брак медиків, якісних ліків, неможливість отримати нормальне лікування – це та реальність, яку окупанти принесли на нашу землю.
Ми поспілкувалися з двома жінками: одна має рідних на окупованому лівобережжі області, інша сама там живе. Вони розповіли, як в умовах окупації та практично знищеної росіянами медицини доводиться лікуватися жителям ТОТ. З міркувань безпеки ми не вказуємо ні справжні імена наших співрозмовниць, ні місця проживання їх і їхніх родичів.
Історія перша: дистанційне лікування мами
Херсонка Інна має літніх батьків, стареньку бабусю і старшу сестру, які живуть на окупованій частині Херсонщини. Про те, щоб виїхати звідти, не йдеться – літні люди, які мають проблеми зі здоров’ям, не витримають далекої подорожі, а особливо – фільтрації на кордонах. А сестра залишається заради батьків.
«У дні, коли почалося повномасштабне вторгнення, ми мали везти маму в Херсон на операцію. Треба було видаляти жовчний міхур, бо там – чималий камінь. Але не встигли. Далі почалося жахіття окупації, а стан мами погіршувався, до того ж вона нервувала від усього, що відбувалося навколо.
У нашій родині є кілька медиків, тож ми зібралися онлайн усією родиною (на той час ми вже були розкидані по різних містах) і склали план подальших дій. Про лікарню навіть не йшлося – такий хаос відбувався, кругом окупанти, ліки вони вигребли і з аптек, і з медзакладів».
За словами пані Інни, маму посадили на сувору дієту, яка полягала в тому, щоб їсти нешкідливу їжу дуже маленькими порціями, але часто – до 8 разів на день. За дієтою на місці стежила сестра жінки, а керували процесом дистанційно інші члени родини. Власне, таким чином сім’я тримається уже четвертий рік.
«Маму так і тримаємо на дієті. Хоча вона живе, мов на пороховій бочці – будь-якої миті той камінь може повернутися, заблокувати протоку… Мама тримається, але навідріз відмовляється їхати в лікарню, де зараз в основному працюють лікарі з Росії. Лягати під ніж лікаря-окупанта вона не хоче».
Пані Інна каже, що серед місцевих ходить недобра слава про медиків-гастролерів з РФ, яких на окуповану Херсонщину прибуло чимало. Професіоналів серед них мало – таке враження, що приїхали найгірші. Як приклад жінка розповідає випадок з її сестрою.
«Сестра теж нещодавно захворіла – запалення нирки. Здала аналізи й поїхала з ними до лікарні в Новотроїцькому. Ви думаєте, їй призначили адекватне лікування? Про показник ШОЕ, який за аналізами перевищував 20 мм/год, так званий лікар сказав – нічого страшного. Виписав якісь таблетки й відправив сестру додому…
Складається враження, що наші люди, які залишаються там, українці, нікому не потрібні, хоч їх і змусили взяти російські паспорти. Окупанти наче навмисне створюють такі умови, щоб місцеве населення або виїжджало, або вимирало».
Історія друга: на операцію – у Скадовськ або в Крим
Пані Ольга четвертий рік живе в окупації. Жінка вже на пенсії, усе життя провела у своєму невеличкому селі на Херсонщині. Виїхати звідти просто не може – вросла корінням, пояснює. Так і живе, чекаючи на звільнення.
Жінка розповіла «Гривні», що останнім часом у її і так невеликому селі повмирало багато людей. Як старики, так і більш молоді. Вона вважає, що причина – стреси через війну та окупацію, п’янство від безвиході, а також – відсутність медичної допомоги.
«На моїй вулиці померла жінка нещодавно, бабуся. Дуже пила… А до того – одинокий пенсіонер. Він перестав з’являтися на вулиці, сусідка зазирнула до нього в будинок, а він лежить мертвий. Він не пив – мабуть, серце схопило. А от мого сусіда місяць тому не стало через запій – не зміг відійти. З іншої вулиці жінка померла в лікарні – не змогли врятувати, у неї теж щось із серцем було…»
Пані Ользі теж двічі довелося лежати в лікарні – вона страждає на панкреатит. Із приступами її забирала швидка допомога. Але про лікування відгукується не надто добре.
«Коли я вперше лежала в лікарні, прямо у відділенні жив молодий лікар з РФ. Запам’ятався тим, що постійно кричав на мене – типу, «Какое лечение! Жрать надо меньше!» Я дотримуюсь дієти, тож мені образливо було таке чути.
Ну і за декілька місяців я знову з приступом потрапила в ту ж лікарню. Цього разу той лікар уже отримав квартиру – мабуть, віджали в когось, хто виїхав… Мене прокапали декілька днів і відпустили. Але сказали, що потрібно лягати на операцію – видаляти жовчний. При цьому сказали, що операцію можуть зробити лише або в Скадовську, від мого села туди – понад 100 кілометрів, або в Криму. Я не маю ні грошей, ні бажання їхати кудись. Тож не знаю, що зі мною далі буде…»
Знахарі й шамани
Від безвиході люди на ТОТ Херсонщини лікуються хто як може. Одні, як мама херсонки Інни, – дистанційно, просто виконують настанови родичів. Інші звертаються до медиків, отримуючи сяке-таке лікування. А дехто вдається до нетрадиційних методів.
Як розповіла пані Ольга, якось на базарі вона поділилася зі знайомим про свої болячки та необхідність їхати на операцію. А той порадив звернутися до знахаря – мовляв, дуже популярний, люди до нього їдуть.
«Десь той знахар у Генічеському районі живе. Знайомий мені каже: «Їдь, не бійся, він людям камені виводить на раз-два, досвід має великий». А я собі думаю – як таке можливо? Мабуть, шахрай якийсь. Люди не можуть отримати нормальне лікування, от і вірять всяким пройдохам!»
А от херсонка Інна розповідає ще більш разючий факт. Виявляється, у державних медзакладах на окупованій Херсонщині офіційно працюють… шамани.
«Коли сестра їздила в Новотроїцьке, прямо в лікарні бачила двері з написом «Кабінет шамана». Тобто на окуповану Херсонщину поприїжджали не тільки лікарі-окупанти, а ще й шамани-окупанти!»
Медики на ТОТ Херсонщини лікують здебільшого поранених російських військових, звичайним же людям доступ до нормальної медицини практично закритий. І сподіватися на якісь позитивні зміни навіть не варто, допоки там панують окупанти.
Ілюстративне фото: shutterstock.com
Джерело – Гривна
