Олег Марчук – відомий фотохудожник родом із села Олександрівка Станіславської громади. До великої війни він активно розвивав туризм у рідному краю, нині чоловік – волонтер та військовий журналіст. Через фото показує світові, що окупанти зробили з Херсонщиною, та мріє зняти останній кадр війни.
Завзятий турист, засновник туристичної агенції «Скелька тур», оператор медіаспільноти Ukraїner, директор студії Angels Studio Ukraine, військовий журналіст і фотохудожник. Це все – про Олега Марчука. Історію чоловіка розповідає «Білозерка.Іnfo».
ДО ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ
Олег родом з Олександрівки – села на березі Дніпро-Бузького лиману. Подорожувати завжди мріяв. Тож на Херсонщині дослідив кожен маршрут.
«Після закінчення коледжу за спеціальністю менеджмент у торгівлі та ресторанному бізнесі я повернувся в Олександрівку з наміром розпочати тут свою справу. Єдине – заробляти хотів на тому, що люблю», – каже чоловік.
Спочатку займався відеозйомкою і фотографуванням: сімейні свята, весілля, спортивні заходи, вело- та мототурніри, фестивалі тощо. А з 2018 року став оператором Ukraїner – майданчика мультимедійних матеріалів про Україну. Разом з українською волонтерською службою проєкту Олег об’їхав усю Україну – зйомки, знайомства з неймовірними людьми. Це великий шлях документаліста, який чоловік продовжує і нині.
Хаблівський маяк уночі. Розташований на межі Херсонської і Миколаївської областей, поряд з селом Олександрівка. Фото із серії Олега Марчука «Херсонщина до…»
«Надихнувшись мандрівками, я зрозумів: хочу зробити щось своє, тут і зараз! Так почалася туристична агенція «Скелька тур». Я їздив по Херсонщині, знімав фото й відео, розвідував прохідні місця та маршрути. Мене цікавила дельта Дніпра, Дніпро-Бузький лиман, плавні. Я зрозумів, що тут можна організувати походи. А на чому? Звісно, на каяках – маневрових легких човниках, катання на яких доступне кожному», – розповідає Олег.
Коні на Кінбурні. Фото із серії Олега Марчука «Херсонщина до…»
У 2018 році нарешті були куплені перші три каяки. Далі був рік експериментів: катали друзів, друзів своїх друзів, дітей, вивчали прохідність і краєвиди.
«То було не про гроші. Фактично я займався зйомкою, а зароблене вкладав у розпочату з нуля справу. Та милуючись заходами сонця в Олександрівці, я знав, що до нас поїдуть люди!» – каже.
Поле пшениці перед грозою, неподалік села Олександрівка й Хаблівського Заднього маяка. Фото із серії Олега Марчука «Херсонщина до…»
Перший маршрут, який Олег Марчук фактично розробив і намалював на картах, пролягав з Олександрівки до Велетенського через Станіслав і Кізомис. У 2019 році Олег із партнерами сформували вже три туристичні локації.
Катання на каяках людям сподобалось, і невдовзі закупили ще 10 човнів та відкрили в Станіславі кемпінгове містечко. Щоправда, у 2021 році кемпінг переїхав до Олександрівки, де була перспектива облаштувати ще й гостьовий будинок на 5 номерів зі зручностями.
«Без перебільшення, у нас був найкращий кемпінг у радіусі 100 кілометрів! Суперсприятливі природні умови дозволяли починати сезон у кінці квітня і працювати до кінця жовтня. І вірите, у цей проміжок часу не було жодного вільного місця! Усе було розписане й заброньоване», – згадує чоловік.
Скелі біля села Станіслав. Дніпро-Бузький лиман. Фото із серії Олега Марчука «Херсонщина до…»
Він із захватом розповідає про здобутки станом на 2021 рік:
«Спілкуючись із краєзнавцями, ми навіть стартонули із, так би мовити, брендінгом Станіславської громади. Знайшли унікальне місце на скелях, де трапляється диво: сонце встає з боку Дніпра, а сідає на Південному Бузі. Я сам влаштовував піші екскурсії, був гідом, показував туристам краєвиди й красоти своєї Херсонщини. Співпрацюючи із заводом Білозерських вин, ми навіть влаштовували своїм гостям Food Time з тематичними обідами. Популяризували гастрономічну ідентичність краю, пригощаючи туристів рибною юшкою та винами».
Мрії облаштувати кемпінг європейського рівня зламала війна…
«Я взимку на каяку, Дніпро-Бузький лиман, уздовж скель біля Станіслава». Фото із серії Олега Марчука «Херсонщина до…»
ПІСЛЯ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ
За кілька місяців до повномасштабної війни Олег закупив для кемпінгу будматеріали, панорамні вікна, двері, сантехніку, обрав меблі, якими мріяв обставити гостьовий дім. А потім на Херсонщину прийшли російські окупанти.
Олександрівка після деокупації
Олександрівка опинилася на лінії фронту, стала полем бою, а в будинку Олега поселилися російські загарбники. Вони винесли з його оселі усе: речі, посуд, знімальну та комп’ютерну техніку, навіть улюблену гітару.
На початку вторгнення Олег Марчук залишався на Херсонщині – допомагав ЗСУ та цивільним, долучився до волонтерського руху Rebel Volunteers. Згодом організовував збори і навіть продавав через соцмережі власні фотороботи, надруковані на полотні, а за вилучені кошти купував корм для понад 200 покинутих в Олександрівці тварин.
Школа в Олександрівці до війни та її руїни після окупації
«Це дитяче взуття посеред зруйнованої школи в Олександрівці»
Після звільнення Херсонщини чоловік повернувся в Олександрівку. Ні його дому, ні будинків сусідів, ні школи більше не було – усе розгромили окупанти. Вціліли 10 із 13 каяків у розбитому вщент кемпінгу, що не підлягає відновленню.
«У кінці 2022-го я працював не лише оператором, а й фіксером – привозив до Олександрівки, Станіслава, Широкої Балки десятки іноземних делегацій і показував їм реалії: звірства, які вчинила на моїй рідній землі Росія. Німці, британці, нідерландці – усі вони тут відчували шок, не вірили своїм очам, а потім везли гуманітарні вантажі й допомагали людям», – розповідає чоловік.
Олег Марчук в Олександрівці після деокупації
Серед 8 кращих фотооператорів України Олег Марчук брав участь у міжнародній фотовиставці в Нідерландах. Його роботи «Зруйнована школа», «Блакитний капелюх» уже вразили світ. Тепер митець мріє про власну пересувну фотовиставку.
Із перших днів війни Олег Марчук був акредитований ЗСУ як військовий журналіст: він фіксує наслідки терористичних дій Росії у Миколаївській, Херсонській та Харківській областях. Водночас продовжує займатися документалістикою, створює проєкти в соцмережах, показуючи людям Херсонщину довоєнного часу – спекотну, гостинну, красиву.
Попри дві контузії та небезпеку, Олег продовжує працювати в «червоній зоні». Він шукає той кадр війни, який колись обов’язково стане останнім.
«Одне з облич цієї мерзенної війни. Таку картину зустрів у полях Херсонщини, де у 22-му велися запеклі бої, де досі лежать зниклі безвісти воїни»
Головна світлина: Олег Марчук за роботою
Усі фото в тексті – Олега Марчука з його сторінки у фейсбуці
Джерело – Гривна
