Моє покоління говоритиме своїм дітям: ви що, який вид з вікна? Беріть тільки на нижньому поверсі. І ще питатиме: а що там поруч є? І додаватиме: тільки ж так, щоб ні біля яких аеропортів.
Моє покоління триматиме вдома продукти, що швидко не псуються. В хаті має бути крупа. А ще – заморожене масло і консервований тунець. Сіль. Цукор. І мед.
Моє покоління нагадуватиме своїм дітям: якщо не буде електрики, то води теж.
Моє покоління проситиме своїх дітей тримати завжди заправлені чи заряджені автівки.
Моє покоління не уточнюватиме причин своїх порад. Але всі все мовчки розумітимуть.
***
Поки хтось не нагадав, не могла згадати назву. Ловлю себе на тому, що не пам’ятаю херсонських назв – закладів, вулиць. Потроху стирається. Час чи просто старість, не скажу, але сумно.
***
У Херсоні в мене було одне з “моїх” місць — маленька кондитерська-магазинчик у старому центрі. Абсолютно непретензійна: вітрини з печивом і солодощами, кілька столиків для тих, хто не хоче пити каву на бігу. Я зазвичай бувала там, коли чекала на свого сина з перукарні. Поки він стригся, могла кавувати, збиратися з думками, писати якусь “хвілософію” для посту чи просто чистити пам’ять телефона.
Милуватися у вікні особливо не було чим — навпроти офісна будівля на кілька поверхів. Але історичний центр, старенькі ненамарафечені хатинки із замурзаним ліпленням (стан цієї частини міста ще до повномасштабки — сум-печаль) усе ж було видно. Коли падав сніг, я дивилася у вікно і мріяла, як ми влітку знову їздитимо на Дніпро рано-вранці, поки на пляжі немає людей, і купуватимемо у бабусі на зупинці пиріжки з картоплею, такі гарячі, що просто неможливо, а потім їстимемо їх сидячи на піску. А коли спека — як буде Новий рік та Різдво і як у центрі стане гарно, коли розвісять гірлянди.
За окупації в тій офісній будівлі росіяни зробили катівню — я не знаю, як одна людина (людина?) може робити таке з іншою. Історичний центр Херсона щодня збирає себе по камінчику після обстрілів з лівого берега Дніпра, але тримається. Території біля річки зараз — найнебезпечніші, бо найбільше під ворожим вогнем.
***
Більшість українців свого часу не хотіла української мови в кінотеатрах… Нині більшість не хоче повернення шага – питомої української назви розмінної монети. Звичніше звучить копійка, що походить від російського “копейная деньга” і “копье” (на російській монеті цар зі списом – копьем). А ще хтось каже, що різні перейменування не на часі. Скільки живу, стільки й памʼятаю реакцію суспільства на мовні закони, перейменування та інші новації як такі, що “не на часі”. А як ви вважаєте: ліпше княжого роду гривня й козацький шаг чи та ж таки гривня й копійка?
Джерело – Гривна