«Гривна» розповідала, що ця світлина британського фотографа Едварда Метьюза стала одним із переможців цьогорічної премії Portrait of Humanity (Портрет людяності) від Британського журналу фотографії. У підписі йшлося, що фото було зроблене в Херсоні після підриву окупантами дамби Каховської ГЕС у червні 2023 року.
Хто ця жінка та як її родина пережила страшне затоплення, стало відомо з допису, який у соцмережі опублікувала донька героїні фото.
Жінку звати Надія Іванівна, жила вона в приміському селищі Приозерне – саме там і зроблено світлину. На жаль, її не стало на початку цього року – серце не витримало тяжких потрясінь: окупації, обстрілів, затоплення, втрати всього майна…
«Чи знала моя мама, що після смерті стане одним із облич війни в Україні… Що фото з нею покажуть на глобальній виставці, а також на Індійському фотофестивалі. Крім того, опублікують у виданні “Портрет людства. Том 6″», – пише Любов Дудко.
Пані Люба пригадує, як рік тому виносили речі із затопленого будинку в Приозерному – важко було не тільки фізично, але й морально. Адже вода знищила дорогі пам’ятні речі, зокрема сімейні фото. Жінка пише, що виносити все потрібно було дуже швидко, бо почала з’являтися пліснява. Але не вистачало робочих рук, бо навіть пусті меблі виносити було важко – настільки вони набухли від води.
Через затоплення родина втратила майно, літня кухня не встояла через крихкі саманні стіни. Городину всю затопило, також загинула половина курей…
Пані Люба пише, що до них приїздило чимало іноземних журналістів, які фотографували наслідки затоплення та брали інтерв’ю. При цьому вони швидко зникали, як тільки росіяни починали гатити по населеному пункту. А місцеві жителі, перечекавши обстріли, продовжували рятувати своє майно.
«Ворота були відчинені для всіх, хто хотів сфотографувати чи взяти інтерв’ю. Ми виглядали якось недолуго, мені так здавалося, у бруднючому взутті, в легкому літньому одязі поряд із представниками ЗМІ з Іспанії Великобританії, які були одягнені в бронежилети та шоломи. Кореспонденти та фотографи швидко зникали після повідомлення по рації, що наш сектор обстрілюється.
Свист міномету – і я бачу влучання в сарайчик на протилежному березі озера (Приозерне розташоване на березі Білого озера, на іншому боці знаходиться Білозерка, – ред). Ще свист – і стовп води здіймається вгору.
Розуміючи, що наступний постріл може бути вже в нашу сторону, швидко біжу й гукаю дитину, згадуючи, що вона пішла дивитися, чи не припливли міни на городі (!). Біжимо у вже майже “звільнений” від усього будинок, в якому добре чутно бабахи через вийняті шибки. Ховаємося між стіною і пустою шафою, яку неможливо було винести через її теперішню вагу. Здіймаються злякані нашим приходом нові жителі прохолодного вогкого будинку – великі мухи», – пригадує жінка, в яких умовах доводилося тоді жити.
Вона каже, що її мама усе це жахіття переживала мовчки. Викинути речі не дозволила – протягом усього літа прала їх і сушила, при цьому маючи тяжке онкологічне захворювання…
«Мама майже постійно мовчала, була на вигляд спокійною. І мені здавалося, вона мені вірила, коли я казала, що ми зробимо ремонт і буде все навіть краще… Речі викинути не дозволила, усе літо їх сушила й прала. Їхати, звичайно, знову відмовилася, жила в моєї сестри, поки не висохла хата», – пише Любов Дудко.
Надія Іванівна померла на початку лютого цього року. Але її фото, портрет людяності, стало відомим майже на весь світ – як уособлення горя, що принесла клята Росія жителям Херсонщини.
Джерело – Гривна