Херсонця Івана Козлова росіяни затримали на КПП «Армянськ» у квітні 2022 року, коли він намагався вивезти дружину з дітьми з окупації. Півтора року цивільного чоловіка, який працював звичайним айтішником, утримували в полоні. А наприкінці 2023-го засудили до 11 років колонії суворого режиму – начебто за те, що він координував обстріли російської техніки в Чорнобаївці.
Вирок 35-річному Івану Козлову виніс так званий «Херсонський обласний суд РФ», що розташовується в окупованому Генічеську. Судила його колегія з трьох так званих суддів у складі двох росіян Світлани Кураєвої та Айрата Галлямова, а також українця з Криму Віктора Можелянського, повідомляє Медійна ініціатива за права людини.
Дружина Івана Марія Козлова розповіла правозахисникам, що наразі адвокат, якого вона знайшла чоловікові, подав апеляцію на вирок, проте сподівань на неї мало.
«Суд відбувався в Криму. Це було виїзне засідання так званого “Херсонського обласного суду РФ”. Тобто ці судді приїхали в Крим. Та вони роблять лише те, що їм наказали робити: просто “відпрацьовують” таких людей, як мій чоловік», – каже жінка.
Наразі Іван Козлов перебуває в СІЗО № 2 у Сімферополі. У квітні сплине два роки з моменту його затримання. За цей час він втратив батька, їхній з Марією будинок затопило внаслідок підриву окупантами Каховської ГЕС, а квартира в Херсоні перебуває під постійними обстрілами ворога. Дружина чоловіка весь час комунікує з правоохоронцями, українськими та міжнародними правозахисниками. Вона намагається надати розголосу справі Івана Козлова та прискорити його звільнення.
Вирок херсонцю Івану Козлову виніс окупаційний «Херсонський обласний суд РФ». Фото: mipl.org.ua
Про те, як затримали Івана Козлова та що відбувалося далі, Марія розповіла Центру прав людини Zmina.
21 квітня 2022 року родина Козлових вирішила виїхати з окупованого Херсона до Грузії. Їхній шлях мав пролягати через окупований Крим і Росію. На пропускному пункті в Армянську росіяни забрали Івана на допит, Марія з дітьми (донька-немовля та 4-річний син) пройшла КПП і чекала на чоловіка три години. За цей час всі пасажири автобуса пройшли допити й перевірки.
«Ми всі чекали його одного, але він все не повертався. Потім Іван зателефонував і сказав, щоб я поверталася до КПП, де мені віддадуть речі та все пояснять. Коли я це зробила, до мене підійшли військові з автоматами й просто дали в руки валізи. Я запитала в них: “А де мій чоловік?”. На що вони відповіли: “Він на додатковій перевірці”. Тоді я почала у них питати, що мені самій робити з дітьми та речами. Росіяни так і не відповіли мені, скільки вони збираються його тримати», – каже дружина.
Марія повернулася до автобуса, щоб порадитись із водієм, що їй робити далі: залишатися тут та винайняти квартиру чи їхати далі. Водій порадив їхати далі, оскільки вона з дітьми, а на КПП дуже багато російських військових і техніки, тож залишатися небезпечно.
Наступного ранку приїхали в місто Нальчик, де був ще один КПП. Там речі пасажирів знову оглянули, забрали документи й вилучили телефони. Після цього Марію і дітей зняли з автобуса, посадили в машину й повезли до поліційного відділку. А звідти забрали на допит до ФСБ.
«Тут були справжні допити. Нас тримали понад добу. Вони поводилися суперечливо: з одного боку приносили їжу/воду й дозволяли дітям дивитися мультики, а з іншого – ретельно розпитували про моє життя: дату народження, де вчилася, куди поступила, де працювала, коли вийшла заміж, коли народилися діти тощо», – розповідає жінка.
Марія під час допиту дізналася, що завдяки таким питанням росіяни намагалися виявляти диверсійні групи. Їх найбільше цікавило те, чим Іван займався в Херсоні під час окупації. Також вони постійно психологічно тиснули на Марію. Під час допиту могли просто щось говорити, а потім зненацька запитати в Марії про Івана. Жінці погрожували, що віддадуть дітей до дитбудинку, а її відправлять до колонії.
Зрештою Марії вдалося переконати ФСБ в тому, що вона вивозить дітей якнайдалі від війни. Після цього допити припинилися. Наступного дня Козлових посадили до машини, завантажили туди речі й вивезли до КПП. Там їх посадили в маршрутку, яка їхала з Херсона.
«На кордоні між Росією та Грузією був величезний затор, і ми 6 годин у ньому простояли. Там не було ані їжі, ані води. Уночі ми під’їхали до кордону, де знову пройшли паспортний контроль. Десь о 5-й ранку ми приїхали до Грузії», – пригадує Марія.
Уже після від’їзду Козлових з Херсона в їхній квартирі ФСБ провело обшук, вилучивши жорсткий диск комп’ютера. Перед цим росіяни забрали в них телефони, ноутбук та електронну книгу.
Родина Козлових до повномасштабного вторгнення. Фото із сімейного архіву
Одного разу жінка випадково побачила на одному з російських каналів, як представники ФСБ виводять з камери чоловіка та змушують його стати обличчям до стіни у позі «ю» (з долонями, притиснутими до стіни, та зігнутим у попереку). Після цього чоловік на відео біжить коридором у цій позі з піднятими догори руками. Далі було відео його допиту. Попри забрюлене обличчя, Марія впізнала голос та одяг Івана. Він розповідав про те, як координував обстріли російської техніки в Чорнобаївці.
«Сімферопольське СІЗО № 2 побудували спеціально для українців. Мені розповідали ті, хто звідти вийшов, що їм не дозволяли ходити та стояти. Вони мали весь час сидіти на лавці або лежати, коли був відбій. Здатність ходити у таких умовах швидко атрофується, до того ж їм забороняли виконувати будь-які фізичні вправи. Якщо не так подивишся на наглядача або не так щось скажеш, то матимеш проблеми. У цьому СІЗО тримають мого чоловіка», – каже Марія.
У Грузії жінка зайнялася пошуками свого чоловіка. Вона написала звернення в усі державні установи, в якому повідомляла про свавільне затримання Івана.
Згодом Марія дізналася, що Івана перевели з одиночної камери в загальну. Чоловік перебував у дуже поганому психологічному й фізичному стані через постійні побиття і тортури.
За словами жінки, росіяни спочатку звинувачували Івана в протидії «спеціальній військовій операції», але потім інкримінували «шпигунство» за статтею 276 КК РФ. Тоді з Марією зв’язався державний адвокат, який і розповів про кримінальне провадження.
«Вони (росіяни) проводили психологічну експертизу, протримавши чоловіка майже місяць у психіатричній лікарні. Жодного з листів, які я йому надсилала, він так і не отримав. Хоча видно було, що кореспонденція доходила за призначенням, але її чомусь не передавали. Іван перебував у повній інформаційній ізоляції», – пригадує жінка.
Стосовно вироку, який оголосили її чоловікові, Марія каже, що це якийсь судовий конвеєр, який діє за відпрацьованою схемою. Як стверджує жінка, сама справа складається з трьох томів, у кожному з яких – по 250 сторінок. Попри це, у ній відсутня доказова база й немає жодних правових підстав для засудження Івана.
«По тих координатах, які він нібито передавав СБУ, російські війська не втрачали особового складу та техніки. Тобто не було матеріальних втрат та підстав для відкриття справи. Росіяни самі вирішили, що він був коригувальником, бо вони щось знайшли у нього в телефоні. Ноутбук та мій телефон вони повернули адвокату, оскільки там нічого немає», – пояснює Марія.
Як повідомляла «Гривна», нещодавно суд російського Ростова оголосив вирок затриманому окупантами жителю Скадовського району Олександру Процюку – його звинуватили у співпраці із ЗСУ та передачі українським військовим розвідувальних даних.
Джерело – Гривна
