Ну чого ви ото знову за ті нагороди вцепилися? Тому дала, тому не дала, дала, та не тому… Ось лежить десь закопана в Олешковських пісках повна 3-х літрова банка моїх нагород, включно з останім орденом Княгіні Ольги і мовчать… І що мені від цього? Тільки пам’ять про тих, хто вручав, але їх не повернути. Не про те сперечаєтесь, люди…Працювати потрібно, допомогати кожен час, кожну хвилину, всім, чим можете. Зніміть вже ті рожеві окуляри, бо просремо країну!
***
Це фото зроблене на автовокзалі Херсона рік тому: рано вранці 26 листопада 2022 року. За кадром – я, три рюкзаки, дві сумки і клітка з папугою. Частина нашого життя, яку фізично змогли вивезти з Херсона.
Скоро ми сядемо в автобус, який відвезе нас у Миколаїв, а там – на інший автобус до Дніпра, щоб почати новий етап нашого переселенського життя.
Скільки цих етапів буде ще? Скільки ще буде цих грьобаних постів в ФБ про чергову річницю переселенського буття в новому місті? Можливо, допоки не зникне імперія зла.
Так, я розумію, що зараз є чимало людей людей, яким гірше, ніж нам. Розумію, що хтось вважає такі пости скигленням. Але це хіба означає, що я повинен мовчати?
Suum cuique.
***
Ну, як так?! Мабудь в нашому домі, на горищі був ЦПР (центр прийняття рішень), а ми нічого не знали!!! Чотири прильоти, з них два прямі. Даху немає, а рішення приймаються.
***
У соленому озері окупованої Голої Пристані на Херсонщині ловлять рибу. А раніше його переважно використовували з лікувальною метою.
“Біля “ферми” якої вже не має ще досі стоїть вода, хоча пройшло п’ять місяців після потопу… моє місто перетворилося на місто привід…
***
Тепер і ми будемо бабусями і дідусями, які будуть говорити: ,,Все дурниці, аби не було війни
***
Тільки що бахнуло поряд і світло зникло. Головне один тільки вибух, не обстріл. Обзванюєм сусідів, чи всі цілі.
Ще раз прилетіло точно так, як і перший раз. Десь по нашій вулиці з інтервалом 20 хвилин, а я знову як дурна наверх піднялася і сіла в крісло у залі, де вікна на дві сторони будинку.
***
Я просто думаю над тим, ЯК націю вигнанців, поневолених – зробити нацією героїв? УСІ і завжди прагнуть бути причетними до сильних. Може чвс шукати інший ракурс?
***
Вчора в мене була річниця другого дня народження
Це був мій другий приїзд до с.Правдино на Херсонщині після його деокупації, ми разом з волонтерами Volunteer in UA привезли гуманітарну допомогу.
Жителі вже багато місяців жили без світла, води, газу, зв’язку. Як раз в той день наші військові підривали біля села все, що знаходили у дворах селян.
Мені ну дууууууже повезло,
що в “ловушці” під листям на одному з подвір’їв місцевих рашисти заховали наступальну гранату, яка вибухає не одразу як міна, і заряд в ній не такий потужний. Коли я почула, як спрацьовує якийсь механізм (чека гранати), то я майже встигла заховатися за парканом.
Мене врятував мій Янгол – охоронець, а далі Tatiana Dubovaya разом з нашими військовими надавали мені першу допомогу, обробляли рани і накладали пов’язки. Потім вже в лікарні у Миколаєві з мене витягнули більшість уламків, один з них я зберігаю досі.
Від місцевих ми знали, що у тому подвір’ї вже три розтяжки було знешкоджено військовими саперами, то я знайшла ще одну.
Ця клята війна залишить після себе ще багато різних “сюрпризів”.
Бажаю всім бути уважними і обережними, бережіть себе і своїх близьких!
Джерело – Гривна
