Мій рідний Херсончик.
Ми з тобою не бачились 1,5 року. І мені тебе так не вистачало весь цей час. Хоча я в цьому не зізнавалась навіть сама собі, заховавши цю тугу десь далеко всередині.
Але останнім часом стало все важче маскувати те, що відчуваю. Тому в один день, спонтанно, вирішила, що завтра їду до тебе.
Скажу чесно, було тривожно, бо ж ти постійно під обстрілами. Але коли я вийшла з поїзда на перон вокзалу, всі страхи розвіялися.
А ще мені стало спокійніше за тебе, бо у місті є люди, які люблять тебе та дбають про тебе: подвірʼя чисті, біля кожного будинку охайні клумби (цьому тобі навіть Київ позаздрить). І попри все життя вирує. Тому я знаю, що все буде добре.
Аби ж тільки якнайшвидше це все закінчилося, нашою перемогою.
Радію нашій зустрічі. Жалкую лиш про те, що так мало побула. Наступного разу побуду довше.
А поки бережи себе і всіх своїх людей.
Любіть та цінуйте свої рідні міста. Бо частина душі назавжди залишається там.
***
Рівно 50 років тому, у червні 1974 року, ми з моєю майбутньою дружиною Наталією закінчили 10-В клас Високопільської середньої школи, що на Херсонщині. 32 випускники вирушили широкою життєвою дорогою. На жаль, до цього дня не дожила більшість наших учителів та й серед однокласників є втрати. Вічна всім пам’ять. Війна не дала можливості нам зібратися нині на цю зустріч. Та й школу нашу, у якій ми були першими випускниками, – зруйновано російськими загарбниками. Проте вже там ідуть ремонтні роботи. Віримо, що вона стане ще кращою! Ось тоді, після нашої Великої Перемоги, ми й зможемо зібратися в рідній школі, щоб звірити курс на дальше життя в нашій Україні. У цей день шлемо щирі вітання нашим учителям та однокласникам, бажаємо всім мирного неба на нашій українській землі! P.S. На жаль, не можу додати фото нашого класу, оскільки воно залишилося в Херсоні.
***
Переглядаю власні публікації дворічної давнини, вирізняються вони позитивом та присповнені оптимізмом.
Причини того не з’ясовані. Чи сліпа віра в світову справедливість, дієвість міжнародного права та швидке спільне повалення орди, а може ейфорія від виїзду з клятої темряви окупації, невідомо…
А нинішнього натхнення вистачає на цинічне збирання коштів для методичної, кропіткої допомоги силам оборони в знищенні плісняви на нашій землі…
Крокуємо далі…
***
..сьогодні не можу бути сильною, ….знову прильот в мій рідний будинок , що у річпорту….
Незнаю, чи зможу повернутися туди колись, чи буде КУДИ повертатися….
Втомилася, “хочу на ручки”, не маю сил..
А у лікарні нові постраждалі з області…
Просто розсипалася на багато шматків….
Як зібратися?..
***
Мені 53 роки. Я маю 33 роки чистого страхового трудового стажу (без навчань). Великих зарплат я ніколи не мала, тож, попередньо, я матиму пенсію АЖ на +/- 400 грн більшу за соціальну виплату за віком при відсутності офіційного стажу.
“Чорний ринок” пиріжків, стережися мого виходу на пенсію, буду тебе обвалювати)))
Нє, ну а шо… треба ж буде якось виживати((
***
Вулицю Свєтлова в Новій Каховці перейменували на Світлу… А Вулицю Зорге на Зоряну…
Якої вам декомунізації не вистачало…
Джерело – Гривна