Сотні перепостів отримав цей невеликий, але дуже пронизливий допис у соцмережі жительки Херсона Наталії Москаленко. Відгукнулося – так часто кажуть про пост, який не просто сподобався, а викликав почуття, співпав з думками людини, яка його прочитала.
Нам відгукнулися думки Наталії, тому теж поширюємо її допис із перекладом на українську мову. Далі – пряма мова:
***
А ви знаєте, що найбажаніше в Херсоні?
Ти-ша.
Глибока, всеохоплююча, як пухнаста хмаринка, важка і тепла, як стара бабусина ватна ковдра. Тиша, через яку під ногами чути лише шелест опалого різнобарвного листя, тільки плескання дніпровської води по гострому камінню, покритому смарагдовими водоростями, тільки гуркіт вітру у волоссі, по осінньому холодний, який лоскоче шкіру. Тиша крізь пташиний гомін, скрип так і не змощеної гойдалки на дитячому майданчику, мітла двірника під вікном, який люто сварить ці кляті листя, калюжі і осінь…
Знаєте, що найстрашніше в Херсоні?
Ти-ша…
Невідома, оглушуюча, чорна, невидима, смертельна.
Тиша між вибухами. І чим довша тиша, тим глибше страх повзе під шкіру кожного громадянина, добровільного в’язня міста.
Ми живемо між вибухами. Рахуємо секунди від спалаху, “виходу” і до “прильоту”, спалах вогню і стовп диму. Ми дихаємо між вибухами.
А, це далеко.
Тож продовжуємо робити свої рутинні справи – повісити випрану білизну, замісити тісто для яблучної осінньої шарлотки і не забути посипати цукровою пудрою. Що я кажу? Знову забула купити пудру. Зібратися до магазину. Обирати, що одягнути сьогодні: «Що за сукня» і дівоче «нічого одягти» давно перестали бути актуальним тут. Сірий/чорний/не брендовий та зручний одяг. Спортивний костюм, джинси, водолазка, звичайний хвіст/пучок і, якщо не забути, блиск для губ – не для спокусливих пухких губ – просто вітряно. Кросівки, мокасини, угі, тапочки – усе, що допомагає швидко та зручно пересуватися. Сексуальна походка від стегна зараз недоречна.
Легко вирахувати приїжджих, зальотні – вони одягнені, як з минулого життя. З нашого колись спільного минулого життя. Яскраві, з бірками та брендами, аксесуарами, підборами, стразами, накачаними губами. Що їх видає? Наляканий погляд, який неможливо сховати під брендованими окулярами, і плечі. Вони стискають плечі від вибухів, до яких звикли наші вуха.
Довго подумки перебираєш, який район обрати для походу до магазину, куди піти/поїхати, перерахуєш в голові, коли і де був останній прильот, намагаєшся логічно вирахувати, де в цей час не може прилітити «град». Плюнути на ці дурні розрахунки, кинути монетку на вдачу, поцілувати кота в ніс і вийти з квартири… можливо, назавжди…
Так, ми не будуємо великих планів… на наступний тиждень. Ми навіть не можемо плани на завтра скласти. Так, ми кажемо: «А що робитимемо завтра, якщо прокинемося?», «Що приготувати на сніданок, якщо переживемо ніч?»
Знаєте, чого ми щиро бажаємо одне одному?
Тихої ночі!
Тихої, сука, ночі!
Кожен Божий день.
У телефонній розмові, коли прощаємось, купуючи овочі на базарі, приймаючи картонну чашку гарячої кави, передаючи життєво важливі ліки важкохворій людині, бажаємо не одужати, а тихого дня і ночі!
Ми вже давно вирішили чомусь, з якоюсь дурною впевненістю, що падаючі на голову снаряди вдень легше пережити, ніж уночі, у суцільній темряві. Тому що місто вимирає задовго до офіційної комендантської години. Ліхтарі не горять, ми, напевно, забули, як вони світяться, чи зігріває їхнє світло, якщо довго під ними стояти?
У багатоквартирних будинках у 4-5 вікнах небагато світла, буквально один маленький шматочок – промінь за щільними шторами. А в деяких щасливих будинках можна розраховувати побачити десятки затишних теплих вікон. Тільки сусід такого будинку інший – зруйнований, темний, покалічений, зламаний, зі скошеними, дивом вцілілими дверима на єдиній петлі, з вітром, який гуде крізь порожні віконні отвори. І ще ось такий будинок, а тут цілий квартал, вулиця… Усе зруйноване, знищене, розбомблене.
Перейменували вулицю. Тепер там урочисто і доволі патріотично лежать уламки від ворожого снаряду…
Вдень, при світлі сонця, легше все це сприймати… чомусь.
Може, ми думаємо, що саме так нас бачить Бог?
«Ваша Ната з Херсона», – підписала дівчина свій допис у соцмережі Facebook.
Ілюстративне фото tsn.ua
Джерело – Гривна
