Ех, зараз би соленого пузаночка, та з молодою херсонською картопелькою, та із салатиком із херсонських огірочків і помідорчиків. Або скибочку кавуна, вирощеного на полях Херсонщини під пекучим південним сонцем. Або… Ну хоча б окраєць хліба з Херсонського хлібокомбінату – запашного, наповненого ароматом рідного дому…
Такий голод відчувають, мабуть, усі жителі Херсонщини, яким через війну довелося покинути свій дім, регіон, а декому – свою країну. Кожного вимушеного переселенця війна посадила на «дієту», відібравши звичне життя і залишивши лише спогади про нього. Про рідне місто чи село, школу, роботу, улюблений парк, річку, наші безкраї поля, наші Чорне й Азовське моря, про наше жарке літо та теплу зиму, нарешті, спогади про нашу смачну південну їжу… Це все туга за рідним домом, перебороти яку можна, лише повернувшись додому.
А поки жителі Херсонщини в усіх куточках України та за кордоном чекають на цей момент, спостерігаючи, як ЗСУ щодня підсмажують окупантів, вони пригадують херсонські смаколики. Яких удосталь було до війни, а тепер, виявляється, так не вистачає.
«Гривна» поцікавилася у земляків-переселенців, яких продуктів харчування з рідної Херсонщини їм бракує там, де їх занесла доля після 24 лютого минулого року. За якою їжею сумують найбільше та яких традиційних домашніх страв позбавлені через нестачу своїх продуктів.
Звісно, що на першому місці, за результатами нашого опитування, виявилися південні овочі й фрукти. Херсонські помідори, огірки, кавуни та навіть цибуля – власне, за ними сумує переважна більшість українців. Серед смачних спогадів жителів Херсонщини вагоме місце займає також риба та морепродукти – цього в нас теж завжди було вдосталь.
Про яку ще їжу часто згадують жителі Херсонщини та чого їм не вистачає далеко від дому?
Ольга, жителька Херсонського району, тимчасово проживає на Вінниччині:
«Ніколи не думала, що наші херсонські овочі настільки відрізняються за смаком! Минулого сезону, коли вперше спробувала вінницькі огірки та уманські помідори, які тут продають, одразу відчула різницю. Наші мають яскравий смак – може, південне сонце на них так впливає, не знаю. А от місцеві овочі якісь… ніякі.
Дуже сумую за салатом із рожевих херсонських помідорів та бринзи – це моя улюблена літня страва. Нарізаю кубиками помідори, бринзу, відварене куряче філе, додаю зерна французької гірчиці, заправляю олією. Смакота!»
Сергій, житель Херсона, тимчасово проживає на Львівщині:
«Нам не вистачає наших херсонських помідорів, огірків та редиски. У такий час ми дома завжди вже робили окрошку. А тут овочі дуже дорого коштують. Огірки, наприклад, по 120 гривень, помідори – по 150 гривень за кіло. Але на смак вони не такі – як вода».
Олександр, житель Каховського району, тимчасово проживає в Києві:
«Як згадаю азовські сушені бички – слинки котяться! Ми з дружиною та внуками кожного літа їздили відпочивати на Арабатську стрілку. І щороку обов’язково купували там місцеву рибу та морепродукти – це вже перетворилося навіть на таку сімейну традицію. Варили пеленгас, смажили камбалу, ската, запікали журавку… І звичайно, азовські креветки і бички – я за ними найбільше сумую.
До речі, на Київщині продають сушені бички з Коблево (принаймні так написано на ціннику) – вони коштують 900 гривень за кілограм!»
Маргарита, жителька Херсона, тимчасово проживає в Миколаєві:
«Я дуже люблю м’ясо та овочі. І наразі, перебуваючи за межами рідного Херсона, дуже сумую за смаком та ароматом хрумкої молодої капустки та зелені (особливо зеленої цибульки), вирощених саме на рідній землі.
У Миколаєві, звичайно, є все – і сезонні овочі, і імпортовані. Але вони геть інші, ніж ті, що були вдома. От наприклад, редиска. Вона навіть не пахне чомусь, хоча вона місцева, не привезена з-за кордону. Але й несмачна зовсім. Тому мій улюблений весняний салат із редиски з зеленню та сметаною – не те задоволення, що колись…
До речі, зелень теж чомусь смакує інакше й не така ароматна. Я, звісно, купляю на ринку в бабусь пучки з укропом, цибулею, щавлем, бо не уявляю свої страви, особливо навесні, без зелені. Але часто купую не заради самих овочів, а більше – щоб підтримати літніх жінок. Так я робила і в Херсоні – завжди купувала зелень тільки у бабуньок, які власноруч турботливо виростили її та винесли на продаж, аби заробити копійчину».
Людмила, жителька Херсона, тимчасово проживає на Закарпатті:
«Минулого тижня мама, яка живе в селі на звільненій частині Херсонської області, повідомила, що «пішов» пузанок. Мені здається, тільки жителі півдня можуть відчути кулінарний екстаз навіть від однієї назви цієї рибки. Малосольний пузанок з молодою відвареною картоплею та салатом з молодої капусти й огірків – це те, про що я вже другий рік тільки мрію».
Дмитро, житель Голої Пристані, тимчасово проживає на Хмельниччині:
«Звичайно, що не вистачає наших овочів і фруктів. І кавунів з динями. І домашнього молока й сиру. Але якось упіймав себе на думці, що мені бракує навіть нашого рису – каланчацького, звичайного круглого. Хто колись готував з нього плов, той мене зрозуміє. Коли ми з друзями вибиралися на природу, я завжди балував їх пловом на вогнищі, і готував його саме з каланчацького рису. Боюся, що русня на лівому березі спотворить нашу родючу землю, забруднить її, і вирощування рису стане там неможливим…»
Ірина, жителька Херсона, тимчасово проживає в Польщі:
«Нам тут дуже не вистачає наших томатів, баклажанів. Але якщо помідори ще можна знайти смачні, то баклажани мені пропонують тільки мариновані. А це мої найулюбленіші овочі! Взагалі ми живемо в регіоні, який мало що вирощує сам. Звичайних для нас риночків, де можна скуштувати й купити овочі та фрукти, немає.
Ніколи не думала, що буду так сумувати за кавунами – не дуже їх любила. Але спробували тут… Як то можна їсти?! Вони ж у них тут маленькі, по 2-3 кілограми, без смаку. Я коли розказую про кавуни по 7-10 кілограмів, усі дивуються, що вони такими бувають.
Не вистачає всього азовського: креветки, бички, камбала – це те, що нагадує мені про наше море й сонце.
Мама ще дуже сумує за нашою рибою: карпом, карасем. І за салом – це тут, мабуть, найбільший делікатес!
А ще ми скучили за нашим хлібом. Бо звикли купувати його з нашого хлібозаводу. Чомусь нічого подібного на смак я тут не знаходжу. І це ж така дрібниця, якщо подумати! Але ж ні – у нас смачний хліб».
Олена, жителька Херсона, тимчасово проживає у Львові:
«Дуже сумую за полуницею, яка на Херсонщині розпочинається наприкінці травня. Спершу вона тверда, рання, а потім, коли в червні вже набирається сонця, то ароматна та неймовірна солодка. Навіть не знаю, яку люблю більше – відбірну, розміром з куряче яйце, одна в одну, або дрібну з городу чи дачі, яка, може, і не така красива, але дуже смачна. З морозивом, у компоті, у желе, у лимонаді, з цукром, сметаною, вершками… Колись прочитала, що за сезон треба з’їдати 30 кг полуниці, мовляв, у ягоді є фермент молодості. Тож я з планом, у принципі, справляюся.
Справлялася… Бо у Львові, куди вимушена була переїхати минулої весни, такої полуниці не було. Як і кавунів, бо привозили з Туреччини, вони були такі великі та красиві, а ще дорогі, що куштувати їх зовсім не хотілося. Домовилася з собою, що дочекаюся наших, херсонських, розпарених від спеки та охолоджених у холодильнику.
Почекаю я і чорноморську креветку, без якої неможливо уявити відпустку на морі. І виноград, після якого пальці рук липкі, наче в мед їх опускала… Чекаю і вірю в ЗСУ!»
Михайло, житель Херсона, тимчасово проживає в Німеччині:
«Ми дуже сумуємо за херсонськими кавунами. Бо тут кавуни – не дуже, і це м’яко кажучи. Ми пробували різні сорти – смак у них в усіх дивний.
Стосовно овочів, які тут теж зовсім інші на смак, – це огірки й помідори. Буряк і капуста взагалі кардинально відрізняються. Тож коли дружина готувала борщ – це був не український борщ, до якого ми звикли, та й борщем його назвати складно. Він не наваристий і не такий ароматний.
Ще не вистачає домашнього молока й сиру. Купуємо це все в магазинах, але, звичайно, воно не таке смачне, як своє, домашнє.
Ну й головне – тут немає українського сала. Ні, сало тут продають, але на смак воно сильно відрізняється від українського».
***
Кожен кулінарний спогад херсонців – неймовірно смачний, але й тужливо-сумний одночасно. Тож наостанок – ловіть рецепт від смутку та пам’ятайте: скоро все неодмінно зміниться. Уся Херсонщина стане вільною, і як раніше, буде забезпечувати всю країну нашими улюбленими смаколиками. Віримо в ЗСУ!
Пісня «Смажений кабанчик» херсонського гурту «Степ», популярного в 1990-і роки
Публікацію здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Джерело – Гривна
