Микола Цілько – з Благовіщенського. 26 лютого був мобілізований Білозерським військкоматом. З того часу перебував у Херсоні, його підрозділ патрулював вулиці.

“Нас зібрали, і першу, і другу роти, і командир Кузьменко сказав, що місто в оточенні і всі охочі можуть скласти зброю і йти додому. З наших людей ніхто зброю не склав і додому не пішов. 1 березня вже була команда до бою. Ми розділилися. Друга група поїхала до Бузкового парку 45 людей. Перша — до ліцею, це вихід на Білозерку”, – розповів Микола Цілько.

Рота, в якій був пан Микола, зайняла позиції на території ліцею Херсонської обласної ради на Полтавській.

“Ворог розташовувався на позиціях з 28 лютого, на протилежній стороні вулиці. Там приватний сектор. Вони зайняли більш вигідні позиції. А ми знаходилися на вулиці, на не вигідних. військових РФ можна було побачити тільки, коли вони стріляли”,– розповів учасник бою.

Оборонці Херсона кажуть, на руках в них були автомати та кілька гранатометів. Проти них – три бронетранспортери й танк. Майор у відставці Костянтин Козак брав участь у бою на Білозерській площі. Говорить, бій тривав з 10-ої до 12-ої години.

“Що в Бузковому сквері, що в ліцеї нас практично розбили. Ми залишили вбитих, це наш гріх, але інакше ми не могли. Якби ми не відійшли, знищили б усіх. Вони вже заходили й ліворуч, і праворуч. Та вже і в спину стріляли.Вже були й на даху магазину “Нова лінія”. Вони нас чекали. Просто б всіх розстріляли. Бій був швидкий. Вони були озброєні, була броньована техніка”, – розповів Костянтин Козак.

У Бузковому сквері тримали бій родичі Костянтина: син Олександр та Ольга Винченко. Жінка розповіла, що Олександр Козак вийшов з “Мухою” та вдарив по бронетехніці. За її словами, це трохи затримало російських військових, але на їхньому боці була перевага – прострілювалось все. Ті, хто вижив, заховались на нафтопереробному заводі.

“По дорозі ми збирали людей тих, хто вижив. Нас було 13. Потім ми ховалися в невеличкому приміщенні та вирішували, що будемо далі робити. Там вже були солдати РФ. Десь за два-три метри від нас розтягували розтяжки. Це чудо, що ми всі вийшли. Ми випускали людей по одному, записували телефон і він виходив і розказував, чи він вийшов, чи все з ним все добре. Останніми вийшли ми, п’ятеро”, – згадує Ольга Винченко.

Сергій Горашко був одним з тих, хто прийняв бій у Бузковому сквері. Тероборонівців підняли по тривозі, близько 40 людей прибули та зайняли дві позиції на в’їзді до Шуменського мікрорайону з боку Геологів.

“20 пішло в сам парк людей 20 залишилося з іншої сторони дороги. Хлопець, який був зі мною, в останні хвилини почав переносити коктейлі на той бік. Почав працювати снайпер і він нас просто розділив. За нашою інформацією, там було десь 50 російських машин легкових, один танк і БТР. Ми були готові зустріти ворога, але там була дуже велика колона. А ще там виявилися якісь підготовлені військові, спецвійська якісь. Нас просто накрили шквальним вогнем. Та група, в якій я був, потрапила під повний шквал обстрілу. Став працювати кулемет один, другий. Працював снайпер, працювала АГС, потім приєдналися міномети. Я випустив трьох поранених і сам отримав поранення. Пропустив хлопців і чекав, може хтось ще вийде, але нікого не було. І я вирішив, що треба відступати”, – розповів Сергій з позивним “Отаман”.

Сергій був важко поранений. Йому вдалось врятуватись. Якийсь чоловік відвіз його до лікарні, де йому надали допомогу. А після операції до лікарні вже прийшли військові РФ, які розшукували поранених. Лікар вийшов і сказав, що у відділенні ковідні хворі, і ті пішли. Потім Сергія переховувала вдома у Білозерці Людмила Пигорева.

“Місяць він у мене пробув. Переховували його, особливо коли ФСБшники ходили в чорній формі. Ми телефонували сусідам, і він переходив через город в іншу хату, яку вони вже перевірили. І тоді переховували так. Могло бути все. Могли й знайти. Тоді б мені було непереливки”, – розповіла Людмила.

Учасники боїв кажуть, у Бузковому сквері загинули 18 тероборонівців, ще 12 вбили військові РФ на Білозерській площі. Сину Оксани Моренець було 25. Олексій — учасник АТО, з перших хвилин повномасштабного вторгнення вже був у військкоматі. Збирався так швидко, що бронежилет довелось передавати йому згодом. Пані Оксана не знала, де син. Побачила відео в Інтернеті, а потім їй зателефонували.

“Я дивлюся: хлопці, дерева повалені. Я ледве сама не бігла сюди в Херсон. А зв‘язку не було. А відео вже в Інтернеті було, що тут гинуть хлопці. І вже вранці подзвонила жінка Світлані, з якою Олексій жив, то вона мені каже: “Не переживайте… Там Олексій лежить в парку”. Мобілку хтось підібрав. Я бачила, що на відео, яке скидали, що він під деревиною лежав. Біля нього стояла РПГ і коктейль Молотова. У нього живіт розірваний був. Я вже по крупинках збираю все. Десь тут. Я деревину намагаюся шукати, під якою він був”, – розповіла мати загиблого.

Загиблих поховали на цвинтарі селища Геологів. Заупокійну службу провів настоятель церкви Пресвятої Богородиці Сергій Чудинович. У Бузковому сквері ще під час окупації херсонці створили народний меморіал на вшанування пам’яті бійців територіальної оборони, які стали на захист міста.

“Це місце безумно важливе для містян. Я вважаю, що ця жертва, яку принесли солдати ТРО для міста важлива. Вона підняла моральний дух. Я вважаю, що оці всі протести, які відбувалися у Херсоні протягом перших тижнів, спонукали людей на опір. Тому ця жертва повинна бути нами зафіксована і морально сприйнята”, – сказав священник.

Читайте також: У Херсоні до річниці трагедії у Бузковому сквері встановили пам’ятний знак

Автор: Таміла Іванова, Суспільне.Новини