Стрілка спідометра плавно перетинає позначку 140 кілометрів за годину. Я часто поглядаю вгору, по боках та в дзеркало заднього виду. На узбіччі помічаю легкову автівку, яку російські військові спалили ударом FPV-дрона. Трохи далі – згорілий причіп від вантажівки й понівечена заправка.
Це відрізок траси М-14 Миколаїв – Херсон, проїзд яким останніми тижнями через атаки ворожих безпілотників перетворився на гру в рулетку.
Окрім підбитих машин, уздовж цієї дороги чорніють смуги згорілих полів, і що ближче до Дніпра — то частіше. Через удари російських дронів херсонські аграрії втрачають врожаї, техніку й людей. Лише за перше півріччя цього року, за даними Херсонської ОВА, внаслідок бойових дій було знищено близько 5 тисяч гектарів посівів. Повʼязані з війною збитки в аграрному секторі за цей час — понад мільярд гривень.
Замість озимої пшениці, кавунів і соняшників, херсонські фермери вимушені збирати на своїх полях російські дрони, які падають тут сотнями. А помпові рушниці, детектори БпЛА й РЕБи стали для місцевих новими інструментами сільського господарства.
Суспільне побувало в гостях у кількох херсонських аграріїв, щоб дізнатися, як вони працюють в умовах постійної повітряної загрози та до чого готуються в новому сезоні.
Землероб із "Чуйкою"
Добре втрамбована польова дорога веде до невеличкого села в Бериславському районі. Тутешні пейзажі характерні для південного літа: суха від сонця трава, поодинокі лісосмуги, порожні вулиці в невеликих селах. Тільки на горизонті постійно щось горить. До російських позицій звідси менш як 15 кілометрів – робоча відстань для безпілотників та артилерії.
У полі, біля автівки з РЕБом на даху, мене зустрічає засмаглий чоловік із рушницею та "Чуйкою" – аналізатором частот, що перехоплює та виводить на екран відеосигнал FPV-дрона. Це Олександр Гордієнко, знаний тут фермер із багаторічним досвідом. Він "прикриває" трактори, які поряд культивують поле в надії на осінню посівну кампанію.
До війни його господарство базувалося в Бериславі. Після деокупації правобережжя Херсонщини він самотужки розмінував сотні гектарів полів, звідки вивіз кілька тисяч протитанкових мін. Згодом, щоб продовжити роботи на землі, Гордієнко рятував від обстрілів техніку й працівників. Сьогодні найбільшим викликом для роботи фермер називає російські дрони.
— Торік ми спокійно сіялися й навіть думки не було, що вони сюди дійдуть, – каже Олександр, поглядаючи на безхмарне небо. – Зараз вони повністю контролюють до 25-30 кілометрів від річки, тобто до всіх наших полів дістають. "Молнії" різних типів, розвідники, FPV маленькі й великі – все є.
Фермер розповідає, що цьогоріч від ворожих атак у нього згоріло вже кілька сотень гектарів зернових. Урожай на вцілілих землях невисокий, адже дощів майже не було, навесні вдарили холоди, а зрошення після підриву росіянами Каховської ГЕС тут відсутнє. Однак і цей врожай було б важко зібрати без підтримки американського бізнесмена й філантропа Говарда Баффета й фонду "Жнива Перемоги": вони безкоштовно надали комбайни й трактори. Косити теж довелося під прикриттям РЕБів. Олександр, каже, що довелось в прямому сенсі битися за кожну зернину.
— Я вирішив із ними боротися, – каже Гордієнко про дрони. – Переважно РЕБом давимо, але й рушницею вже збивав. Із першого разу не виходить, але з четвертого-п’ятого – падають. Оце ж для цього десятизарядку й купив, щоб уже точно попасти. Десь під сотню дронів ми вже приземлили. Потім ходжу полями, шукаю, щоб знешкодити, які не розірвалися.
Базу фермера в Бериславі, де колись зберігались техніка, добрива й інше майно, росіяни понівечили кількома авіабомбами. Дронами спалили будинок, трактор та іншу техніку. Та з найбільшим сумом Олександр згадує нещодавню втрату: від удару FPV-дрона загинув його тракторист Василь.
Врятувати овець
— Кожен виїзд у бік Берислава – це гра зі смертю. Хоч би який захист у тебе був, вони все одно дістануть, якщо захочуть. Не сьогодні, так завтра, – міркує Сергій Михальцов, який допомагає Гордієнку.
До війни він розводив качок у селі Львове, що на узбережжі Дніпра — майже навпроти Кринків. Це було велике господарство, каченят Сергій продавав по всій області. Зараз майже все майно підприємця знищене, але рідні місця він вирішив не покидати. Працює з Олександром і в полі на техніці, і логістом, і механіком – де треба допомога, там і він. Чоловік згадує недавню історію евакуації кількох десятків овець, які досі залишалися в Бериславі.
— Уже неможливо було їх там тримати, а шкода ж тварин. Оце як було нібито перемир’я весною, то вирішили вивозити. Завантажили їх у КАМАЗ, а Олександр Дмитрович з РЕБом прикривав позаду. Вночі їхали, попали на протипіхотну міну-пелюстку. Колеса пошкодили, але дотягнули. Які ж вони змучені були, ті вівці. Зараз он постригли їх, відкормили трішки, доглядаємо, – показує на огороджений загін Сергій.
Він додає, що ця історія і факт роботи їхнього господарства в таких умовах свідчать про впертий характер Гордієнка. "От він не хоче здаватися, розумієте?", – з посмішкою каже Сергій.
— Ми, українці, свою землю ніколи просто так не віддавали. Ми осіли тут, важко працювали багато років. А тепер усе кинути? Я так не можу, – міркує Гордієнко. – Що будем далі робить? Сіяти. Надіюся, що це закінчиться, хоча й бачу, що стає тільки гірше. Будемо виходити на державний рівень, просити якісь гуманітарні коридори чи антидронові засоби. Нам нема куди тікати.
Поки ми працювали в полі, в село поблизу прилетів дрон, розповіли охоронці на базі. Сергій Михальцов проводить мене подивитись на врятованих овець, які ховаються в холодку під сіткою. Поряд — уламки російських дронів, які фермери зібрали зі своїх полів.
— Давайте від’їдемо далі, бо вони можуть знову прилетіти, – каже Сергій, сідаючи в автівку з РЕБом. Нещодавно її атакував дрон — на кузові видно свіжі ушкодження від уламків.
"Деякі сусіди врожай так і не зібрали"
На північний захід від Херсона сотні гектарів сільгоспземель обробляє фермерське господарство "Роксолана". Ситуація з дроновими атаками в цих краях поки що менш загрозлива, ніж на Бериславщині. Але тенденція невтішна.
— На наших полях було десь 20 дронів. І це тільки ті, що ми знайшли або бачили, як вони розірвалися, – розповідає голова "Роксолани" Максим Максимов. – Взагалі ж цього літа ситуація значно погіршилася. Російські безпілотники підбивали техніку й підпалювали поля на всій правобережній частині Херсонщини — від Кізомиса й СтаніславаПрибережні села наприкінці дельти Дніпра. аж до траси на Миколаїв. І по самій трасі тепер уже машини палять, ви ж бачили. Деякі мої сусіди так і не зібрали врожай, бо дрони дістали туди й працювати стало неможливо.
Максим Максимов перейняв управління господарством від діда й батька. До війни фермерське господарство успішно розвивалося. Господар інвестував у техніку й сучасні способи обробки земель. Вирощували переважно зернові й технічні культури.
Під час російської окупації у 2022 році територія господарства опинилася на лінії зіткнення. Через обстріли згоріли кілька комбайнів і тракторів, сівалки та інше майно. Максиму довелось виїхати з родиною до Вінниці, але після звільнення правобережжя одразу повернувся додому.
— Збирали по частинках усе, що можна було врятувати. Самі очищали поля від мін і уламків ракет. Навесні 2023-го вже почали сіяти, — каже Максим, показуючи мені своє господарство. — На осінь наступного року нам відновили зрошення через Інгулецький канал, який росіяни пошкодили під час відступу. Так, до нас уже залітали "шахеди", були й ракетні удари , але от коли FPV-дрони почали діставати, працювати стало дійсно небезпечно.
Дрони серед зерна
Цьогоріч Максим Максимов посіяв різні культури: пшеницю, соняшник, кукурудзу, ріпак, овочі. На кожному полі — своя атмосфера й по-своєму налагоджений процес. Ось працівники приїхали вантажівкою збирати сіно в тюках, через дорогу тракторист дискуєРозпушує, перемішує та подрібнює верхній шар землі за допомогою дискових борін. Така обробка допомагає знищити бурʼяни й підвищити родючість поля. ділянку під осінні посіви, біля насосних підстанцій працівники слідкують, щоб нічого не зламалося під час поливу.
— Поїхали, "Молнію" пошукаємо. Кажуть, упала тут недалеко пару днів тому, – гукає мене Юрій Баранов, який працює у Максимова на зрошуванні. – Ми вже тут усяких дронів надивилися. І в селі розривалися, і так на дорогах падали. Поки що, слава богу, нікого не поранило. Людей і так нема працювати: когось в армію забрали, хтось виїхав, ще й ці дрони тепер.
У старому УАЗику ми прочісуємо поле зі стернею від ріпака. За кількасот метрів помічаємо на землі відблиск – видніється крило російського ударного БПЛА "Молнія-1". Юрій обходить безпілотник з усіх боків, міркуючи, чому його досі ніхто не забрав. Зрештою, вирішує залишити його спеціалістам.
Неподалік ми встигаємо побачити останні дні жнив пшениці. Максим каже, що хоч і погода підводила, і полив не завжди ідеально працював, врожайність цьогоріч непогана.
— Ми удачно убрали своє поле, що ближче до лиману. Бо через два тижні там сусідам спалили комбайн, – розповідає комбайнер Віталій, спостерігаючи, як зрізані колоски лягають у жатку. – Цього року вже трошки важче працювати. Раніш ми очищали поля від мін, а тепер на них падають дрони. Тут пшеничка ріденька і їх ще можна помітити — а коли суцільна маса, легко загребти безпілотник, що не розірвався.
Коли пʼять кілограмів — це маленький кавун
Важко уявити херсонських фермерів без поля з кавунами. Максим Максимов цьогоріч теж посіяв трохи баштану й каже, що кавуни виросли смачні. Запрошує на поле пересвідчитися: там якраз активно триває збір.
Зранку на поле зі стиглими ягодами приїжджає група збирачів. Спочатку хлопці відривають кавуни від гудиниСтебла виткої рослини. і скочують їх у рядки. Після перекуру між рядки заїжджає вантажівка. Ставши по обидва її боки, робітники закидають кавуни до причепа, поки машина повільно дістається кінця поля.
— У нас тут кілька сортів, експериментуємо, що краще буде рости, що людям сподобається, – каже Махамад Нісалов, піднімаючи великий кавун, кілограмів на 15. У цьому господарстві він відповідальний за баштан, адже присвятив цій справі багато років. – Цього року ночі були холодні, для кавуна це не дуже добре. Але маємо хороший результат завдяки нашим людям, які доглядали поле — і, насамперед, завдяки військовим, які нас захищають і дають змогу тут працювати.
Чим особливі херсонські кавуни? Махамад відповідає, що це все через місцевий клімат.
— От візьміть Миколаїв: наче поряд, наче все так само робиться — а в нас все одно кавун раніше дозріває. А якщо взяти ще на південь – та ж Чаплинка, Генічеськ. Ми там колись займалися баштаном, так піднімали врожаї вдвічі-втричі більше, ніж тут. А кавуни по чотири-пʼять кілограмів навіть із поля не збирали, бо всі хотіли великі, – згадує Нісалов і відрізає мені велику червону скибку. Кавун і справді дуже солодкий, а на полі смакує, як у дитинстві.
Під кінець нашої екскурсії полями Максим Максимов розмірковує, як оброблятиме землю, якщо ситуація з дроновими атаками погіршиться.
— Нам уже треба думати про РЕБи, детектори дронів і рушниці. Може, захисні решітки на техніку ставити, – ділиться Максим думками. – Скоро треба соняшник косити, будемо координуватися з військовими по безпековій ситуації. Але залишати це все ми не збираємось — принаймні, зараз. Я присвятив цьому все життя, знаю тут людей і вони мене добре знають. Почати щось з нуля в іншому місці буде дуже важко.
Джерело – Суспільне
