"Відстрілявся, здав чергування і до батьків на вечерю можна заскочити. Я родом із сусіднього села — виходить, в прямому сенсі захищаю свій дім", — каже боєць 39 окремої бригади берегової оборони (ОБрБО) з позивним "Нестер". Він — заряджаючий САУ 2С1 "Гвоздика". Її вогнева позиція облаштована за кілька кілометрів від Дніпра, що розділяє окуповану частину Херсонщини від звільненої. З лівого берега російська армія щоденно бʼє по містах і селах. Триває позиційна війна.
Смугу уздовж річки утримують нещодавно створені бригади берегової оборони — 34-а, 39-а та 40-а — які увійшли до Корпусу морської піхоти. Суспільне побувало з їхніми бійцями на бойових виїздах та навчаннях. У першому фоторепортажі розповідаємо про артилеристів 39 ОБрБО.
"Не хотів, щоб за мною бігали, ловили"
Військові говорять, артилерія і дрони залишаються наймасовішими засобами ураження на фронті. Херсонська область — не виняток. З обох берегів Дніпра пілоти FPV-дронів, оператори Мавіків та інших БПЛА шукають позиції артилеристів. Ті своєю чергою часто намагаються вразити ворожих літунів, які полюють за гарматами та мінометами.
"Нестер" — один з артилеристів. Пішов до війська добровольцем у червні 2023 року. До того — пережив окупацію Херсонщини. Після — влаштував родину в іншому місті подалі від фронту і повернувся додому.
"Не хотів, щоб за мною бігали, ловили. Я служив у 1990-х. До війни був зварювальником, їздив по закордонах на заробітки. Розумів, що від служби нікуди не дінуся, тому пішов сам до хлопців зі 126 бригади. Одразу в мінометку попав, — розказує боєць. — Всякого бувало. Нещодавно загинув один з моїх командирів по мінометному розрахунку. Штук вісім "фпвішок" догнали його машину".
126 окрема бригада територіальної оборони якраз і стала основою новосформованої 39 ОБрБО. В ній ще відбуваються деякі зміни в структурі, однак свою смугу відповідальності на Херсонщині бригада тримає так само як і попередні роки, з початку звільнення правобережжя у 2022-му.
"Від тих Кринків уже нічого не лишилося, їх зрівняли КАБами"
"Зараз працюємо по російських позиціях в районі села Кринки, Козачі Лагері та по прилеглих територіях. Під час операції на лівому березі там закріплювалися наші морпіхи. Після їхнього відходу у всіх тих підвалах позаривався противник. Від Кринків уже нічого не лишилося, їх зрівняли КАБами. Але вони там постійно переміщуються, створюють нові спостережні пункти. Особливо оператори FPV, які звідти кошмарять села на нашому березі. Щоб вони там вільно не почувалися, ми відпрацьовуємо по координатах, які передає розвідка", — розповідає про обстановку на цій ділянці командир гармати з позивним "Ярий".
Він родом з Чорноморська Одеської області. На початку повномасштабного вторгнення записався до мінометної батареї 126 бригади ТрО. Відтоді освоїв не тільки міномет, а й "Гвоздику". Каже, САУ хоч і стара, але працює переважно без нарікань.
З пункту управління бійцям постійно передають дані про ситуацію в небі. Російські розвідувальні "крила" висять над узбережжям майже цілодобово. Викриття вогневої позиції противником може того ж дня накликати приліт російського "Ланцета" чи FPV. На артилеристів не пошкодують навіть пакет з РСЗВ "Град" або КАБ.
Поки хлопці робили каву і розповідали про будні у бліндажах, від командира батареї надійшли нові координати на ураження. Буде бойова робота.
На все про все в екіпажу САУ йде хвилин 15. Розмаскувати "Гвоздику", викотитися на точку. Заряджання. Наведення. Постріл! Відновити наведення — і ще один снаряд летить по російських укріпрайонах на лівобережжі. Тоді гармату швидко ховають в укриття, маскують і переміщуються в бліндаж. Цього разу ми почули один приліт у відповідь в радіусі кількох сотень метрів.
"Фізично вже не вивозив, пішов у СЗЧ"
"Скоро рік буде, як я працюю на САУ, — каже навідник гармати з позивним "Змій". — До цього був в піхоті, на лівий берег ходили. Понад три тижні там просиділи. Довелося багато чого пережити. І здоров’я покласти, і відчути, що воно таке, коли прямо по тобі танк стріляє. В землю втискалися так, як ніколи".
Боєць ділиться своєю історією про СЗЧ.
"Фізично вже не міг вивозити, спина відмовила повністю після того, як пораненого товариша витягав на тому березі. Наколов собі обезбол і поїхав. Лікувався кілька місяців. Ну а потім зв’язався зі своєю частиною. Розумів, що х*рово поступив, але просто не міг вже. Поговорили з командирами й вернувся до своїх, але вже в артилерію", — розказує "Змій".
"Хочеться вірити в мир, але поки не видно, що це буде"
На позиціях на артилеристів полюють не тільки ударні дрони. Бійці згадують, що противник періодично скидає й гранати з отруйним газом. Їхній екіпаж теж потрапляв під такий скид. Довелося одягати протигази.
Про переведення їхньої бригади з ТрО в Корпус морської піхоти хлопці говорять небагато. "Для нас нічого не помінялося. Як стріляли, так і стріляємо. Як полювали на нас, так і полюють далі", — говорить "Ярий".
На питання про мирні переговори й закінчення війни — сміються. "Хочеться вірити в мир, але поки не видно, що це буде. Але так, хотілося б швидше все це закінчити, щоб хлопці повернулися у свої родини, де діти без батьків ростуть", — говорить механік-водій САУ з позивним "Тор".
До повномасштабної війни він був ковалем в Одесі. Повістку отримав на вулиці.
"Тепер доводиться тут кувати. Боляче дивитися, як б’ють нашу Одесу, Кривий Ріг, Запоріжжя, Київ, Херсон. Усім дістається. Але й ми звідси дістаємо під*расів. Хоч трохи, але є результат. Якщо не бити, лізтимуть далі", — говорить "Тор".
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації "Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
Джерело – Суспільне
