Фінал національного відбору на "Євробачення 2025" відбудеться 8 лютого. Суспільне Культура розповідає про артистів, які потрапили у короткий список.
Другою у фіналі національного відбору на "Євробачення 2025" виступить співачка Абіє з піснею "Дім".
Матеріал засновано на інтерв'ю та публікаціях Суспільне Культура і Радіо Промінь.
Хто така Абіє
Абіє — це застаріла форма українського слова "зненацька". Чи так само зненацька артистка з'явилася в шортлісті нацвідбору?
Справжнє ім’я співачки — Наталія Шевченко, вона родом із Миргорода, а сам проєкт Абіє існує вже 7 років. Хоча перші релізи на музичних платформах в артистки з'явилися у 2021 році.
Абіє випустила 8 спільних треків із репером та військовослужбовцем Артемом Лоїком на його альбомі "Моя війна".
Також на стримінгах є її фіт з артистом Bakynovych. А на ютубі можна знайти її фіт з учасником лонгліста Brykulets (який теж із Миргорода, до речі).
Станом на зараз на Spotify артистки можна знайти її сольний сингл (і три сингли на її іншому акаунті під власним іменем).
"До зими" — приємна тепла фортепіанна альтпоп-балада. Її вона випустила за два дні після оголошення лонгліста нацвідбору.
Свою музику Абіє описує як суміш акустик-року і соулу. Трохи більше її музики можна знайти на ютуб-каналі артистки.
Абіє активно займається волонтерством після початку повномасштабного вторгнення. Разом із "Культурним Десантом" вона регулярно виступає для військових по лінії фронту на Запоріжжі, Херсонщині й Харківщині.
Також Наталія викладає вокал та активно ділиться в соціальних мережах своїми віршами.
Конкурсна пісня Абіє називається "Дім".
Абіє про пісню "Дім"
Найперше, що хочеться сказати: я громадянка цієї країни. І скільки себе пам'ятаю, стільки ж пам'ятаю відчуття дискомфорту через об'єктивізацію та сексуалізацію в суспільстві — у навчальних закладах, у колах людей, які мене оточували.
Бути об'єктом цього завжди було неприємно. Я дуже хотіла, щоб нарешті мій голос мав вагу, щоб я могла протистояти цьому явищу. Адже ці процеси відбувалися ще з дитинства, і дуже неприємно усвідомлювати, що для дорослих це норма, а тобі некомфортно в цьому світі.
Що ж мене спонукало? Мої відчуття, історії моїх подруг, їхніх подруг, усього жіноцтва, яке мене оточувало й оточує. Це справді сумна статистика: всі вони стикаються з цією проблемою. Просто хтось це толерує, хтось намагається пристосуватися й виживати в цих умовах. Але це зовсім не моя історія. Я не можу до цього звикнути. Я хочу протистояти.
Я хочу сказати, що ми не маємо права мовчати й не маємо права здаватися. Особливо зараз. Те, що відбувається в нашій країні зараз — ця боротьба. Ця страшна війна і її жахливі наслідки не можуть залишитися поза нашою увагою. І всі ті, хто мовчали раніше (я маю на увазі в контексті домагань, насильства, усіх страшних наслідків сексизму), тепер повинні говорити. Ми більше ніколи не маємо боятися. Бо саме так повинне розвиватися наше суспільство. Інакше навіщо тоді все це?
Пісня "Дім" — це маніфест проти насильства, яке є частиною реальності для багатьох. Це не тільки жіночий біль, а сила підтримки й віри у зцілення. Я вперше говорю про це публічно. Для мене це дуже хвилююче і вкрай важливо, тому що я вірю, що це початок великих змін. І саме "Євробачення" — моя платформа, щоб бути почутою. Співаючи цю пісню, я відчуваю, як наші голоси сплітаються воєдино.
Остаточна форма пісні склалася під час моєї поїздки на Херсонщину. Разом із командою ми проводили заходи для місцевих жителів цього селища, і саме там я почула історії жінок, які пережили страшні знущання. Також колеги переповідали мені історії, які залишили у мені глибокий рубець.
Тема насильства завжди була для мене близькою, болючою й такою, що резонує. З початку повномасштабного вторгнення історії про Ірпінь, Гостомель, Бучу, Ізюм глибоко засіли в мені й нагадують про важливість говорити про цю важливу проблему.
Але остаточне рішення написати про це, говорити про проблему насильства в контексті війни та виносити музично цю тему в культурний простір з'явилося саме там, на Херсонщині.
Складно сказати, чим саме для мене є дім. Під час повномасштабного вторгнення, переживаючи разом зі своєю країною всі ці жахіття, я відчуваю емпатію до людей, які втратили свої домівки. Тому, звісно, дім — це батьківська хата, це рідні, які були й залишаються поруч. Але зараз я вже розумію, що, навіть знищивши наші будинки, росіяни не можуть позбавити нас відчуття дому. Тому дім — це не лише про будівлю та спогади, це наші відчуття, які ніхто і ніколи не зможе в нас відібрати.
Нещодавно в одному з інтерв'ю мене запитали, чому я "втекла" до Польщі. Я замислилася: чи справді це було втечею? Можливо, частково й так.
Коли я обирала професію в старших класах, ми з мамою приїхали на консультацію до естрадно-циркової академії. Я проспівала там пісню, і все начебто йшло добре. Але потім у нас запитали, чи знаємо ми, що другий тур вступу проходитиме в купальниках.
Мене тоді це дуже налякало, але я ще не розуміла, як на це реагувати. Коли ти ще юний і не маєш достатнього досвіду, тобі здається, що проблема в тобі, що дорослий світ існує саме за такими правилами, а з тобою щось не так, бо ти цього не зрозумів.
Усередині я гостро відчувала, що не хочу цього. Зараз я б не промовчала: висвітлила б це і била у дзвони. А тоді це було в аудиторії, я просто проспівала пісню "Чорнобривці", отримала якісь коментарі. А потім ось таке було прохання — вразити завкафедри туром у купальниках. Після цього я вийшла з тієї аудиторії, з того навчального закладу, і зрозуміла, що це зовсім не моя історія.
У той час, коли в польському ВНЗ не було жодних подібних історій з дивними якимись вступними турами. Все відбувалося культурно, приємно, справді про мистецтво. Я отримала стільки зворотного зв'язку, скільки не отримувала ні на шоу, ні на прослуховуваннях. І в цій моїй розповіді я зовсім не хочу сказати, що там добре, а в нас погано.
Я лише хочу, щоб такого більше не було ні з ким. Тому що дівчата у 16 років, вступаючи до мистецького навчального закладу, не повинні проходити "тур" у купальниках. Усе це дуже жахливо.
Абіє — це Наталка Шевченко. Дівчина з Полтавщини, співачка, авторка, людина, яка постійно розвивається, змінюється, дивується і, напевно, радіє тому, що з нею завжди відбуваються якісь дива та історії, які спонукають її завжди обирати музику і дарувати цим радість тим, хто поряд.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
Джерело – Суспільне