Не встиг добудувати церкву, бо росіяни окупували село. Через повномасштабну війну священнику Дмитру Онуфрику довелося покинути рідну парафію на Херсонщині та переїхати в Тернопільську область. Тут разом із дружиною та трьома малими дітьми продовжує волонтерити — спочатку передавав ліки на окуповану територію, а зараз забезпечує бійців.
Дмитро Онуфрик став священником у 2014 році. Після висвячення його відправили в одне із сіл у Херсонській області. Там, каже Дмитро, разом із місцевими жителями почав будувати храм.
"Більшість людей із нашого села та інших сіл брали участь у будівництві храму. Це було для нас щось надзвичайне, бо ми своїми руками це будували. Люди, незалежно від статусу, долучалися до цієї справи. І зараз, коли більшість людей виїхали зі свого села й перебувають у різних куточках світу, одне з їхніх основних бажань — це добудувати цей храм. Пишуть: "Отче Дмитре, чи ми похрестимо там дітей?". Я кажу: "Обов’язково".
Дмитро Онуфрик розповів, що при парафії для молоді організовували різні табори та проєкти. Також разом із парафіянами побудували у селі спортзал.
"Я собі поставив завдання — бути гідним священником, помагати людям, служити Богові. Сіяти те Боже зерно та зароджувати і розповсюджувати любов до України, її культуру, пісню".
У 2021 році Дмитро Онуфрик разом із дітьми долучився до встановлення пам’ятного знаку "Крим — це Україна". Його розмістили поблизу контрольного пункту пропуску "Каланчак", що на межі з окупованим Кримом.
"Мета цього проєкту була в тому, щоб той, хто виїжджає чи заїжджає в Крим, пам’ятав, що Крим — це Україна і ми його повернемо. А також те, що ми пам’ятаємо тих, хто загинув".
Коли почалася повномасштабна війна, за декілька годин до окупації села, священник вирішив вивезти сім’ю з Херсонщини. Майже добу разом з дружиною та трьома малими дітьми добиралися до Тернополя. Зараз живуть у Великій Березовиці. Тут, при церкві, в якій служить, їм дали будинок. Сьогодні за сімейним столом зібралися усі — дружина Зореслава, сини Василій-Франциск і Теодор, а також донька Юстина-Анастасія. Усі — у вишиванках.
"Ми намагаємося прививати дітям любов до України. Щоб вони змалечку цінували те, що вони є українцями, щоб вони знали свою сутність", — каже дружина Зореслава Онуфрик.
Після переїзду Дмитро почав волонтерити. "До мене зателефонував мій двоюрідний брат Сергій і сказав: "Дмитре, треба щось робити. І я зрозумів, що я хочу тут щось робити. Найперше, це була наша робота з пошиття бронежилетів. Важко було знайти тканину, я знаходив матеріали, відправляв, він шив ці бронежилети на Миколаївщині. Потім ми побачили, що на окупованій території є велика потреба в ліках. Діти, які мали залежність від інсуліну, потребували цих ліків. Наша перша партія була на суму понад сто тисяч гривень, їх нам надали різні організації. Ліки довго йшли, ми боялися, що заберуть ці антибіотики. Вони різними людьми були перевезені туди, в окуповані села. І дуже важко було там їх забрати, бо пропав зв’язок, люди не знали, куди йти, кого шукати з цими ліками. Але довгий час вдавалося це робити".
Зараз Дмитро Онуфрик забезпечує бійців усім необхідним. До збору грошей для ЗСУ долучається й найстарший син — восьмирічний Василій. Нещодавно він організував концерт — в одному з торгових центрів Тернополя грав на скрипці. Я збирав гроші на тепловізор, він коштував 44 тисячі. Я дві години грав без перестанку і зібрав 6 тисяч 292 гривні. Це добре. Це милосердя, я робив це, щоб швидше закінчилася війна", — говорить син Василій-Франциск Онуфрик.
Зараз про рідний дім нагадує ялинка, яку вдалося вивезти з рідного села. На ній іграшки: літак "Мрія", український захисник та ангели.
Зореслава каже, цьогоріч ялинку вбирали діти.
"Для наших дітей — це частинка нашого дому тут".
Джерело – Суспільне
