Його батьків та братову дружину з двома дітьми розстріляли російські військові у перший день повномасштабного вторгнення. В той час як це сталось, Денис говорив з мамою телефоном, він чув кожен постріл, кожен крик. Пережити все допомогло бажання допомогти людям в окупації. Так Денис Федько став волонтером і заснував благодійний фонд "ДНК".
"Коли я почув три автоматні черги, зрозумів, що вбили дорослих. Коли почув якийсь хлопок, стало ясно, що немає вже і малого, він змовк. До того мій племінник, якому півтора місяця було, дуже кричав. Тоді для мене все зупинилось в одному моменті", — згадує Денис.
Друг, який був поруч, намагався заспокоїти, говорив про те, що можливо все ж таки рідним вдалось врятуватись, але Денис знав точно — все, нікого немає, всіх вбили.
Коли сталась ця трагедія, розповідає чоловік, почали дзвонити сотні людей: і ті хто знав його, і брата, і знав та поважав тата з мамою.
"Мама була вчителькою, і виховала не одне покоління дітей. Всі ці люди почали виходити на зв'язок, і всі ці люди буди в окупації. Кожен намагався висловити слова підтримки. Я зрозумів, що треба боротися за тих, хто живий, бо наших вже не врятувати. А ці всі люди різко в один момент стали рідними, ті, хто там знаходився", — каже Федько.
Денис твердо вирішив допомагати людям, постійно перебував з ними на зв'язку. Часто пропонував сам допомогу, бо бачив, що люди на окупованих територіях розгублені, не знають як їм діяти й куди звертатись.
"Я взяв на себе місію — рятувати інших, бо мені б не хотілося, аби хтось переживав той біль, який довелося і доводиться переживати мені. Основний мій пріоритет з того моменту був, щоб вберегти людські життя, щоб якомога менше людей постраждало і зазнало горя", — каже Денис.
Таким чином вдалось приглушити й власний біль, говорить волонтер. Він повністю перемикнувся на роботу, взяв на себе місію — рятувати людей.
"Я був розділений. Є я Денис — особистість, і є я Денис — волонтер. І от мене як Дениса не було. Був той волонтер, який незламний, який може працювати по 20 годин. Працював до виснаження, щоб не думати, не страждати, не переживати це знову і знову. Просто пахав. Поспав кілька годин. Зранку знову повідомлення, знову люди", — ділиться Денис.
Волонтер згадує, що після того, що сталось хотів дуже піти до війська, брат відговорив. Сказав, що Денис не має необхідних навичок. І порадив йому займатись тим, що він вміє найкраще — допомагати людям.
"Спочатку допомагали цивільним, потім почали — військовим. Зараз вдається допомагати навіть просто координуючи людей один з одним. Я прийшов до того, що кожен з нас на своєму місці знаходиться і може бути максимально ефективним, виконуючи свої задачі. Тримаючи зв’язок один з одним, ділячись інформацією важливою, ми можемо вже допомогти", — говорить Денис.
Щоб бути ефективним Федько створив благодійний фонд. Назвав його "ДНК". Навколо себе згуртував людей, які допомагають йому здійснювати місію.
"Фонд назвав “ДНК”- “Добробут нашої країни”. Ця назва була ще раніше, років 15 тому ДНК — це був "Добробут Нової Каховки”. Це наше рідне місто, в якому можна сказати, що я виріс", — розповів Денис
Волонтер каже, коли російська армія підірвала Каховську ГЕС, так включивсь в роботу, що складно було орієнтуватись, який день та яке число зараз, перші чотири доби взагалі не спали.
"Багато людей тоді відреагувало, долучилися до допомоги. Шляхом просто колосальної роботи вдалося в процесі сконтактуватися з людьми, які приїздили автономними групами, це різні організації або просто об’єднання людей. Є люди, які приєдналися до нашої колони з Миколаєва і зараз на зв'язку. Постійно беруть роботи, задачі й виконують їх", — каже Денис.
Волонтер мріє, що врешті решт війна закінчиться і він зможе відвідати могили рідних на лівому березі у Новій Каховці.
"Хочеться, щоб зупинився весь цей дурдом. Щоб ті істоти звалили з нашої землі. Хочеться потрапити в батьківський будинок, бути вдома, щоб зібрались всі рідні, хто там лишився. Щоб ми могли разом згадати наших загиблих", — сказав Денис.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
