Надія Федорова із родиною жила у селі Білоусове-2 на Херсонщині у "сірій" зоні. Жінка разом з односельцями допомагала захисникам України, збирала інформацію про окупантів у сусідніх населених пунктах. У травні 2022-го року родина Федорових вивезла з-під російських обстрілів двох синів, а коли у липні снаряди прилетіли до їхнього подвір’я, вся сім’я переїхала до селища Доманівка Миколаївської області.
Про це члени родини розповіли кореспондентам Суспільного.
"Зранку напекла пирогів своїй сім’ї, бо чоловік їде на роботу, щоб не сидів голодний, бо він нам потрібен здоровий. Бо треба заробляти гроші на будинок, бо ми залишилися без житла".
Надія Федорова тримає в руках партію пирогів для своєї родини. Так Надія підіймає дух і настрій чоловіка і синів. Федорови живуть на Миколаївщині близько 11 місяців. Поселилися в покинутому будинку, в якому дев'ять років ніхто не жив, привели до ладу будівлю та прибудинкову територію.
"Ми всі бур’яни поприбирали, дерева повирізали, що не треба. Я ще намочила цей – хочу дерева попідбілювати, обробити", — розповіла Надія.
Родині надали у користування теплицю, де вони вирощують овочі до столу.
"В мене тут мої помідорки. Там в мене он буряк сходить, там кукурудза, це баштан — я латочку посадила, тут у мене морква – дивлюся де-не-де вже вилазить", — говорить господиня.
Родина Федорових у липні через масовані обстріли російських військ були вимушені покинути свій дім на Херсонщині. У будинок 17 липня влучив снаряд.
"Ми були у сірій зоні тобто ми не були окуповані. Ну а потім вже, коли почали нас бомбити, то люди почали тікати із села, в мене діти останніми виїздили. Тобто, я не хотіла виїжджати, чоловік мене не кидав. А діти вже так – як наша мамка казала: "Батьки патріоти і дітям доводиться під снарядами сидіти", — розповіла Надія.
"Нас поки накривали з лісу, виходить: ліс, річка — село на пагорбі, і вони з лісу по нас шурували. Коли починали міномети — 60-ті, 80-ті — це ще так було, терпимо. Але коли вже почали з танків шурувати по нас, з важкої артилерії, вже тоді так... Ну "Градами" нас частенько накривали, наше село – разів вісім намагалися спалити", — пригадуж Артем Федоров.
Нині у родини невеличке господарство, теплиця, маленька чіхуахуа, а на Херсонщині мали сад, корів, свиней, гусей, індиків, качок. Попри все Федорови не втрачають оптимізму і підтримують один одного.
"Хто головний? Напевно я. Я весь час була головна. І не лише тут у родині, але де й тато і мама, серед усіх братів, сестер досі вони мене усі поважають, усі люблять. І якщо десь ми чи за столом сидимо, чи ще – якщо я сказала: "Тихо", усі сидять тихо", — каже Надія.
Джерело – Суспільне