Родина Зінченків ще на початку окупації Херсона прийняла рішення лишатись вдома. У рідній Антонівці під постійними обстрілами чоловік, дружина та двоє онуків чекали на звільнення 8,5 місяців. Для літнього подружжя це була вже друга окупація в їх житті. Своїми спогадами Зінченки поділились з Суспільним.
Любові Олексіївні 82, Вадиму Стефановичу 88. Вісім з половиною місяців окупації вони провели у своїй хаті. Її будував господар. Тому вірили, що рідні стіни допоможуть і захистять від постійних обстрілів.
"Б’ють, над головою ракети летять, в городи осколки. Кажу, давайте в хаті лишатись, вона нас захистить. Це наша хата. Батько її будував", - розповідає Любов Зінченко.
Разом з подружжям лишалось і двоє їхніх онуків. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну один з хлопців працював на залізниці. Після окупації працювати на загарбників принципово не став. Другий онук також. Тому виживали, згадує Любов Олексіївна, як могли.
"Хлопці сиділи дома. Коли був базар, то вони на базарі вантажили овочі. То десь когось підвозили. Допомагали, якісь гроші приносили. Та це було може два тижні, може три. А далі жили на нашу пенсію. Отак жили, жили і вижили", - згадує жінка.
Її чоловіку Вадиму Зінченку виживати було не вперше. Йому було сім років коли в Другу світову німецькі окупанти захопили Україну. Три з половиною роки Вадим Стефанович провів в окупованому Херсоні. Чоловік згадує, що коли місто почали звільняти, його мама і їх троє діток пішли в Ясну Поляну, пішки.
"Коли німців прогнали, повернулись додому, в розбиту хату. Руки гріло, тепло було, хата горіла, а ми лазили коло цієї хати. Страшне", - згадує чоловік.
Страшно було, пригадує Вадим Стефанович, і коли розпочалось повномасштабне вторгнення 24 лютого. Але окупації він не корився і попри вік та хвороби ходив на мітинги спротиву у рідному Херсоні.
"Кричать люди весь час: фашисти, окупанти. Ну пройшли ми до площі Свободи. Кричимо весь час: Геть, додому. Як почали стріляти орки. Можете собі уявити? Поверх голів", - розповідає чоловік про події на одному з мітингів.
Після звільнення міста родина Зінченків зітхнула з полегшенням. Щоправда, вони й далі лишаються жити під російськими обстрілами у рідній Антонівці. Від постійних вибухів просіла хата та пошкодилась система опалення. Грошей на заміну труби літнє подружжя не має. Тому змушені жити у холоді. Виживати їм зараз допомагають військові.
"Коли прийшли вже наші, то Ярика (онука) товариш звільняв Херсон, він з ним працював разом. Сергій його звуть, він нам підкидає солдатські пайки на день. Ми їх відкриваємо, їмо. Там і кашка, і паштети. Хлопці молодці", - каже Людмила Зінченко.
Переживши дві окупації, Зінченки не втрачають оптимізму і віри у те, що світлі часи попереду.
Читайте також
297 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Як живуть люди у Посад-Покровському після звільнення Херсона. СУСПІЛЬНЕ | ВІДЕОНОВИНИ
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне