Суспільне зібрало історії людей, які вимушено опинились в тимчасовій окупації в Херсонській області. Вони різні: про несприйняття, біль, розпач, злість і віру. Історія перша від херсонця, який залишився у місті.
Інвалідам по зору, яким ще не повністю очі застила полуда, іноді кажуть: та ви просто психологічно вимкнули свій зір, ви, мабуть, не хочете бачити те, що відбувається навкруги, адже тут – такий бардак. Та ні, мої любі, – ми, сліпенькі перехожі, відчуваємо все значно гостріше, адже маємо дуже гострий слух і бачимо серцем.
"Я підняв зігнуту у лікті руку в старому антифашистському вітанні і крикнув: Но пасаран! Хлопці помахали автоматами і розсміялися у відповідь".
З тими хлопцями-прикордонниками я часто зустрічався біля їх прикордонзагону: на майданчику з кавовим автоматом, в «АТБ», біля банкомата, де я, як військовий пенсіонер отримував кошти. Завжди ввічливі, ще зовсім юні, спілкувалися виключно українською, були серед них і дівчата.
В останній раз я їх бачив 24 лютого, у перший день, як почалася ця сволочна війна. З десяток хлопців забиралися на бронетранспортер. Рожевощокі, знервовані, про щось голосно розмовляючи. Усім – не більше 20. Я підняв зігнуту у лікті руку в старому антифашистському вітанні і крикнув: Но пасаран! Хлопці помахали автоматами і розсміялися у відповідь. Їхній БТР загарчав у бік Антонівського мосту.
Лише сьогодні (11 березня) поховали тих 22-х херсонських прикордонників, які до останнього подиху захищали Херсон, захищали Україну від навали нелюдської наволочі, яку я буду проклинати до кінця своїх днів! Ворог пройшов через наше місто, через наші тіла, але – не через нашу душу! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
"Бачимо серцем могили тероборонівців, розстріляних на вулиці Нафтовиків, та мирних херсонців, загиблих під час обстрілів".
Вчора принесли із ЖЕКу інвалідський пайок – 10 яєць. Дуже просив жіночку принести замість цього 10 пляшок бандерівського смузі, може, хоч однією поцілю в окупанта.
Так, інвалідам сьогодні важче виживати у Херсоні. Не тільки тому, що про сліпих забули і виштовхують із черг біля банкоматів. А тому, що ми все бачимо серцем. З огидою бачимо: 10% за «обнал» гривні без черги, 1 долар за 22 гривні у ринкових хапуг, білозерські яблучка, які були по 9, а зараз – по 25…
Але і бачимо серцем могили тероборонівців, розстріляних на вулиці Нафтовиків, та мирних херсонців, загиблих під час обстрілів. А ще - бачимо і віримо у хлопця з Карантинного острова, який сьогодні викуповує за власний кошт половину випічки однієї пекарні і роздає безплатно хліб інвалідам та малозабезпеченим.
СЛАВА ЛЮДЯМ! СМЕРТЬ НЕЛЮДАМ!
Панас Немирний
Джерело – Суспільне
