Херсонський фотограф Віктор Братан на початку повномасштабного вторгнення вирішив лишатись у місті. Говорить, не міг покинути рідних та сусідку похилого віку. Як жив та працював в окупації — Віктор розповів кореспондентам Суспільного.
Світлини херсонського фотографа Віктора Братана увійшли у літературний альманах “Херсонщина. Арт-Спротив”. На фото, які показує Віктор, будинки, зруйновані російськими військовими.
"Біля одного з будинків я теж дуже часто проходив, проїжджав. І от його зруйнували", —ділиться фотограф.
У перші дні повномасштабного вторгнення, розповідає Віктор, кожного вечора ходив на площу Свободи, фотографував державний прапор та викладав світлини у соцмережі.
"Один мій знайомий з іншого регіону України написав мені тоді: "Для нас дуже важливо, що в Херсоні висить ще український прапор." Тоді багато було розмов про те, що Херсон здали і Херсон здався. Прапор був важливим не лише для херсонців, а й для всієї України", — згадує Віктор.
Він залишився у місті, бо мав на те причини. Не міг залишити 79-річну сусідку, яка допомагала йому у свій час доглядати за мамою. Тепер, каже Віктор, їй самій потрібна була допомога. Також залишались рідні, які її потребували.
"Вона одна, якщо я поїду, кому вона буде потрібна? Вона одна на п'ятому поверсі. Спуститися не завжди мала можливість, хворіла. Потім племінниці були, молодші, з дітьми маленькими, їх теж не кинеш. Для себе вирішив, треба якось утримувати місто, підтримувати життя в ньому", — розповідає Віктор.
Чоловік згадує про те, як і у ті дні згуртувались люди. Вони допомагали один одному і підтримували. З'явилось багато волонтерських центрів, які взяли на себе опіку над людьми. Це дуже не подобалось окупаційній владі, але волонтери не припиняли свою роботу. Він також почав волонтерити, велосипедом розвозив хліб.
"Психологічно було дуже важко, тому що ти розумієш, що ти беззбройний. А вони тут ходять зі зброєю і вважають себе "хазяями" новими. Я живу біля Дніпровського ринку. І вони приходили на ринок. Були такі "розслаблені", що у них зброя є, а в людей немає. І дуже було противно. Всі були на взводі. Всі мали при собі щось таке: ножик, чи викрутку. І ще важко було те, що багато було колаборантів", — згадує Віктор.
Свою улюблену справу — фотографію, довелось на деякий час відкласти. Каже, якби побачили фотоапарат в руках, попав би під приціл окупантів. Фото робив таємно, на телефон, коли була така можливість. На площу Свободи після звільнення Херсона потрапив другого дня — 12 листопада.
"Це п'ять днів тривало. Вздовж доріг стояли діти з прапорами, кожній машині вони салютували прапором. Це радість, яку неможливо викликати штучно", — згадує Віктор.
Альманах “Херсонщина. Арт Спротив”, де розміщені світлини Віктора Братана, зараз один з експонатів “Музею Херсонського опору”, який збирають у Центральній дитячій бібліотеці міста.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
