Микола Василенко – почесний громадянин міста Херсон, автор багатьох поетичних збірок, творів для дітей, повістей і романів, поетичних перекладів.
Державний архів Херсонської області у 2002 році започаткував формування колекції документів Миколи Василенка, адже письменник особисто формував, систематизував і передав на зберігання свій архів. До фонду надійшли рукописи творів: повість “Лаодіка”, історичний роман “Уламки імперії”, поеми та збірки віршів, записні книжки.
Біографія Миколи Василенка
Микола Василенко походить із козацького старшинського роду Василенків, відомого на Новгород-Сіверщині з 18 століття. Письменник народився 1 травня 1924 року в селянській родині в селі Загорянівка Херсонського району Херсонського округу Одеської губерніїнині – Херсонського району Херсонської області. Неповну середню школу закінчив у селі Загорянівка, 8-й клас – у Музиківці, а 9-й – у середній школі № 22 міста Херсон. Писати вірші Микола Василенко почав з дитинства. У своїй автобіографії він писав:“Писати вірші, вірніше римувати почав зі школярських років. Спочатку це були окремі заримовані речення, що виникали спонтанно. Особливо натхненно писалося, коли мене ображали дорослі. Тоді у віршах висловлював своє обурення, а написавши, клав вірш до металевої коробочки з-під вакси й закопував на городі. Вже будучі в старших класах, розшукував їх, але жодної коробочки не знайшов. Так загинула моя дитяча поезія”.
На початку німецької окупації навчався у Херсонському морехідному училищі. Письменник згадував “1941 року прийшов німецький офіцер і сказав, що треба працювати. Працювали прибиральниками вулиць, копали водопровідні траншеї, пиляли дрова”.
У січні 1943 року був захоплений та примусово вивезений до Німеччини, де перебував як остарбайтер. “У місті Брауншвейг чистили вулиці, збирали побутове сміття, до пошкоджених бомбами будинків прокладали водопровідні труби”, – розповідає Микола.
Творчість, громадське та особисте життя
У квітні 1945 року Микола Василенко, разом з іншими остарбайтерами, був звільнений американською армією і мобілізований до лав радянської армії. У червні 1947 року, повернувшись з армії, він був заарештований НКВС. За твердженням письменника: “За любов до української мови, культури, власне, за відчуття себе українцем”, засуджений військовим трибуналом СРСР по Херсонській області на 10 років ув’язнення у таборах Далекої Півночі й 5 років позбавлення громадянських прав.
Вивчати теорію поезії та писати вірші й прозу Миколі допомагали поети й письменники, які відбували свої терміни ув’язнення в одному з ним таборі – Григорій Кочур, Микола Соколовський (Микола Сарма), Дмитро Паламарчук, Іван Лук’яненко (Іван Савич), Григорій Полянкер та Андрій Хіменко (Химко). За їх допомоги вивчав історію України, англійську, польську, німецьку та білоруську мови.
8 жовтня 1955 року його звільнили за амністією, зняли судимість і поновили в правах. Він повернувся до рідного міста та одружився з однокласницею Евеліною Губченко, також політкаторжанкою.
З 1956 року почав працювати електрослюсарем на Херсонському бавовняному комбінаті та одночасно навчався у Горлівському індустріальному технікумі, який заочно закінчив у 1960 році. Неодноразово за свої висловлювання і громадянську позицію опинявся на межі звільнення з роботи.
Працював електриком, майстром, старшим інженером на Херсонському винзаводі.
У 1990-ті роки вийшли друком його поетичні збірки “Небовий ключ”, “Очна ставка”, повість “Лаодіка”, історичний роман “Уламки імперії”. У 1996 році вийшла дитяча поема-казка “Жариста шабля”. 1997 року опублікував книжку англійської народної творчості двома мовами: англійською та українською “Ключі від королівства”, а 1999 року – книжку поезії “Жменя дощу”.
У 1989 році був серед організаторів Народного руху України, як делегат від Херсонщини брав участь у всіх його з’їздах і форумах.
З 2002 року по 2016 рік очолював Херсонську міську благодійну організацію Таврійська фундація “Осередок вивчення української діаспори”, членом наукової лабораторії “Українська література в англомовному світі” при Херсонському державному університеті, членом редакційної колегії журналу “Вісник Таврійської фундації”, членом правління Херсонського товариства політичних в’язнів та репресованих.
Визнання письменника
У 1992 році отримав визнання і був прийнятий до Національної спілки письменників України. Лауреат Всеукраїнських літературних премій імені Василя Мисика та Яра Славутича, державної іменної стипендії громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність.
За активну громадянську позицію, благодійну та культурно-просвітницьку діяльність відзначений званням “Почесний громадянин міста Херсона”, яке присвоєно рішенням Херсонської міської ради від 31 серпня 2016 року № 322.
Серед документів в архівному фонді письменника особливе місце посідає набушлатний номер, присвоєний йому в окремому табірному пункті № 2 ГУЛАГу. Це прямокутний шматок білої тканини розміром 8 на 16,5 см з нанесеним чорною фарбою номером Е-415. На його звороті Микола Василенко власноруч написав: “Мій набушлатний номер. Носив на спині з 1949 по 1953 роки…”. Цей документ став символом незламності духу мільйонів людей, які постраждали від репресій тоталітарного режиму.
Наталія Шклярук.
Читайте також
- Відомі незнайомці: творець заповідної Асканії Фрідріх Фальц-Фейн
- Відомі незнайомці: як херсонець Кедровський став провідником армії УНР
- Відомі незнайомці: історія херсонського фотохудожника Миколи Степанова
- Відомі незнайомці: засновниця дошкільної педагогіки Софія Русова
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
