У грудні минає 90 років від дня народження поета та прозаїка, лауреата премії імені Андрія Малишка, Заслуженого діяча мистецтв України Миколи Братана, згадує "Вгору".
Він автор понад сотні поетичних збірок, понад 300 пісень, збірок віршів для дітей, а також понад 20 драматичних поем.
“Література – моє життя. Моя довічна любов – мій талановитий і врівні безталанний народ. Задля просвітління його долі писав, пишу, писатиму”, – казав про себе Братан.
Микола Братан народився 19 грудня 1934 року в селі Семенівці Каховського району Херсонської області в родині сільського механізатора.
“Паспортна дата мого народження дещо зменшена, хрестили мене близько дня ангела, тому й назвали Миколою. Я народився й виріс в «українському Техасі», як назвав таврійський степ Юрій Яновський", – згадує у своїй автобіографії письменник.
Він закінчив Бериславське педагогічне училище. Пізніше – філологічний факультет Одеського державного університету. Працював у районних газетах, на обласному телебаченні, займався викладацькою діяльністю.
Дебютував Микола Братан у 1961 році збіркою віршів “Смаглява Таврія”. Згодом вийшли поетичні книжки: “Луни” (1964), “Я - Сиваш” (1978), “Степові люди” (1979), “П’ята група крові” (гумор, сатира, 1999), “Царина” (1999).
«Він не писав вірш заради вірша. Вони були навіяні якимись подіями, зустрічами, емоціями або ж комусь присвячені”, – додав Віктор Братан.
З 1971 року Братан очолював обласне відділення Спілки письменників України. На цій посаді він пропрацював 35 років.
Вісім років був головою Херсонського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Вірші поета покладено на музику різними композиторами: Володимиром Телюком, Валерієм Другальовим, Павлом Панченком, Валентином Плаксєєвим, Валентином Стеренком.
Друком вийшло близько 10 збірок для дітей: “Парасолька йде по місту” (2000), “Каченя шукає маму” (2006), “Футбол з парасолькою” (2008) тощо.
“Він був простим і доступним у спілкуванні без зверхнього ставлення. Йому було не важливо, який статус мала людина й зі всіма розмовляв однаково щиро. Він не любив фальші та награності», — згадує про батька Віктор.
Микола Братан помер 13 березня 2010 року. Поховали його на міському кладовищі.