83-річний кримський татарин Хайрі Ільясов пів року тому подав документи на реабілітацію себе і своєї родини, яку 1944 року депортували з Криму. Замолоду чоловік був одним з учасників руху кримських татар.
Хайрі Ільясов живе у гуртожитку. Чоловік отримує пенсію та соцвиплату як переселенець - 1000 гривень. Гостинний кримський татарин зустрів знімальну групу кавою.
"Спеціальний кавник був. Я ще в мами навчився. Вона рано вставала, пила каву потім ішла доїти корову. А поки доїть, я молока у кружку собі наливав".
Батько Хайрі загинув на фронті. Родина жила у селі Аджибулак під Севастополем. Коли село звільнили до них попросилися пожити дівчата-радистки,- розказує чоловік. 1944 року, на момент депортації, Хайрі Ільясову було 6 років. Разом із ним до Узбекистану поїхали мати, брат і сестра.
"Прийшли десь о 3-4 ночі. Я прокинувся і сильно закричав від страху, бо злякався. Раніше так німці робили облави та забирали людей на роботи до Німеччини. Мама відчинила двері. До нас зайшли троє солдатів і повідомили, що указ Сталіна та Берії - нас депортувати. Дали 15 хвилин на збори, сказали взяти із собою 50 кілограмів речей. А у нас був сепаратор, робити вершки. Дівчата-радистки сказали, щоб мама забирала його, бо він врятує життя. А мама відмовилась і віддала, навіть яйця курячі у чашці залишила. Сказала, що нас ведуть на розстріл", - розповів Хайрі Ільясов.
Депортували і тітку Хайрі, яка була військовою медичкою. Жінка поверталася від батьків до гарнізону. Каже, вона воювала, звільняла Крим, була лейтенантом медичної служби. Говорить, о 4 годині прийшли ті, хто депортував людей, вони не звернули увагу на військову форму. Додав, що з неї зірвали погони і з усіма іншими відправили - вона знайшла своїх батьків через два роки.
Родину та інших жителів села завантажили до машин та відвезли на залізничну станцію, посадили у товарняки.
"Нас дуже щільно завантажили, що навіть неможливо було прилягти. Я маленький був, тож у мами на грудях їхав. Дорогою помирали люди. Їх залишали на роз’їздах, де ми набирали води. У вагоні одна жінка народила дівчинку. 2014-го вона була ще жива. Ми були такі голодні, брудні. Із сорочки воші сипались", - розповів Хайрі Ільясов.
Висадили на станції Гуруч Мазар в Андіжанській області і відвезли до бараку. Раніше це був корівник. Так, говорить Хайрі, його родина прожили близько року.
"Десь у 45 в березні, ще війна не закінчилась, мама померла. Брат і сестра важко працювали на бавовняному полі. Було голодно, їсти нічого було. Я збирав траву і годував їх якось. Маму була дуже виснажена через голод та хвороби. Вона лежала і попросила мене приготувати чаю. На ранок наступного дня мама померла на руках у моєї сестри. Потім померли брат і сестра. На деякий час мене взяла до себе родина узбеків. Коли відкрився дитбудинок, я пішов туди разом з іншими дітьми, у яких були батьки, бо там годували і навчали. Мені було 9", - каже Хайрі Ільясов.
1976 року Хайрі вперше спробував повернутися на батьківщину, але його заарештували і вивезли за 10 кілометрів від Сімферополя.
"У школі нас обзивали зрадниками. Мені було 10-11 років. Я бачив усю війну, мій брат виносив наших поранених з поля бою. І мені було дуже боляче таке чути. Наш народ не винен. Вчителі пояснили, що ми - посібники окупантів. А я сказав, що нас вислали незаконно. І ось з того часу я і почав свою боротьбу".
Хайрі став одним із очільників руху кримських татар в Андіжані. Їздив до Москви, возив листи, документи, збирав підписи. На роботі чоловіка звинуватили у націоналізмі та виключили з партії. Ільясов назвав Батьківщиною Крим. На чоловіка був скоєний замах.
"Це було десь о 9 ранку. Мене так вдарили по голові, що думали, я помер. Ввечері приїхали за моїм трупом. Вони злякалися, коли почав рухатись. Я змусив шофера відвезти мене до швидкої. Там мені відмовили через неблагонадійність. Попросися, щоб мене відвезли додому. Добре, що дружина була медичкою. Вона зшивала мою голову. Дві доби вона тримала її руками", - розповів Хайрі Ільясов.
До Криму Хайрі повернувся у грудні 1989-го. За два роки туди приїхали його дружина і доньки. 2014-го вся родина виїхала з Криму через загрозу з боку окупаційної влади. Свій день народження 8 березня чоловік зустрів у дорозі. Біля гуртожитку розбив сад, посадив каштани, щоб пам'ять лишилась, говорить.
На сьогодні Хайрі Ільясов ще не отримав документів про реабілітацію, - говорить Наталя Кузовова. Рішення має прийняти Інститут національної пам’яті.
"На початок 90-х років було десь 600 осіб. Зараз звернулося дуже мало. До нас звертаються люди 38 року народження або після війни. У них дуже сумні історії. З різних питань: звертаються ті, хто був обмежений за місцем свого проживання, діти людей, які були репресовані", - розповіла Наталя Кузовова.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне