У Державному архіві Херсонської області розпочалася онлайн-виставка, присвячена пам’яті жертв українських голодоморів. Переглянути документи можна на сайті установи.
Перша половина 20 століття запам’яталася українцям не одним, а трьома голодоморами – 21-23 -го, 32-33-го та 46-47-го років. Велика кількість документів та згадок зберігаються у Державному архіві Херсонщини, - розповідає його директорка. Серед документів – записи про смерть від голоду та дистрофії,( таких в архіві більше 10 000), документи про хлібозаготівлю, свідчення очевидців, записані протягом десятиліть. Найбільше свого часу у пресі був висвітлений голод 1922-го року, - розповіла директорка Державного архіву Херсонської області Ірина Лопушинська:
"Всі три голоди винищували населення, яке проживало на території України і Херсонщини, зокрема. Вони не ділили за соціальним, майновим станом, вони не розподіляли людей за національною приналежністю та віросповіданням. Тобто люди, які потрапили в ці обставини, помирали майже всі. Голод 32-33-го років визнаний геноцидом українського народу, не нації, а народу. Те, що я говорила, всі національності, які проживали на нашій території, постраждали. На території Херсонщини був єврейський район, німецький – це Високопільський. Тобто ніхто не ділив за національною приналежністю. До державного архіву надійшло більше 10 000 актових записів про смерть".
Дізнатися, скільки точно загинуло від голоду людей на Херсонщині, за словами Ірини Лопушинською, неможливо. Дані з шести районів, включаючи Каховку, не надійшли. Так само свого часу, говорить директорка, зникли з українських архівів дані про перепис населення України 32-33-го років:
"Я хочу показати вам документ, щоб ви розуміли, що було розпорядження - на підставі постанови міської влади зроблено вилучення книг смертей за 1933 рік, тобто ці книги вилучалися. Ми згадуємо ці речі, вони здаються нам якимось кіносюжетом, знято багато фільмів, документальних фільмів. Але коли ми перегортаємо документи, беремо карні справи, і дивимося, що людей саджали, розстрілювали. Людей відправляли до Сибіру через те, що протестували проти плану хлібозаготівель. «Відрядити на місце заслання етапом. Строком на три роки. Кравченко Іван Іванович – один із тих голів колгоспу імені Ворошилова, який протестував проти того, що його змушували не видавати селянам зерно на трудодні. Тому що серед керівного складу були люди, які розуміли, що вони роблять. Ось що з ним сталося".
Нині, говорить Ірина Лопушинська, до архіву люди приходять не лише шукати інформацію, а й приносять історії своїх родин:
"До нас близько місяця тому звернулася жителька Херсона, принесла фотокартку з короткою історією своєї родини. Фото зберігається у музеї голодомору у Києві. Вона розповідає, що родина з території Херсонщини вижила завдяки тітці, яка врятувала батька. А вся родина померла. Ми долучимо цей документ до нашої колекції спогадів про голод. І от минуло вже стільки років, вони такими маленькими крихтами, історіями підтверджують, це не книжка, це не переповідання, Це цінне джерело, вони зберігають ці історії, вони пам’ятають".
Наталя Кузовова – завідувачка кафедри історії та археології державного університету займається дослідженням спогадів очевидців голодомору на Херсонщині. За її словами, сьогодні цим людям близько 90 років, через пандемію вони рідко погоджуються на особисті зустрічі та не завжди готові ділитися травматичними спогадами на камеру. Серед оповідачів є ті, хто втік на Херсонщину з Центральної України. Одна з таких історій, розказана жителькою Бериславського району, вразила найбільше, говорить – Наталія Кузовова:
"Настав голод і батько поїхав на заробітки до Києва і не повернувся. Мати залишилася з великою кількістю дітей. І ось в один момент у неї пішла поведінка антисоціальна і в один момент затьмарення вона свою дитину, дівчинку, яка це розповідала, загорнула у хустку і віднесла до колодязя. Був сніг, зима і там її знайшли старші сестри. Вони повернули її додому. Оповідачка з великою повагою ставилася до матері, з мамою вони ніколи це не обговорювали".
Олена Протопопова, Григорій Шматко.
Джерело – Суспільне