З початком повномасштабного вторгнення росії тисячі жителів Херсонської області вимушено покинули рідні населені пункти, рятуючись з окупації або від постійних обстрілів ворога. Проте туга за своєю землею, де народився, виріс та жив не відпускає попри відстань та плин років.
Є дивний феномен, про який розповідають одне одному ті, хто переїхав з рідного міста чи села. Особливо, коли переїзд був вимушений через війну. Це коли у чужому місті раптово щось дуже нагадує про дім. Так, біля водойми, скажімо, у Миколаєві, тобі раптом здається, що ти на набережній у Херсоні. І розумієш, що об’єктивної схожості між цими місцями немає, але серце вже відгукнулось на цей хибний зоровий імпульс і згадка про дім не полишає навіть коли «розвиднилось».
Щось схоже точно відчували немало херсонців, які нині проживають в інших областях. Особливо тяжко тим, чиї рідні міста та села нині в окупації або під постійним ворожим вогнем, через що дорогі серцю пейзажі й будівлі нині неможливо впізнати… Нещодавно у мережі Threads з’явився допис, який зібрав у собі спогади про далекий дім багатьох жителів Херсонщини. У ньому херсонці ділилися своїми історіями та думками, а також фотографіями з рідних населених пунктів. І для деяких з них фото – це все, що лишилось від дому.
Декілька днів тому користувачка Ельвіра Пономаренко розмістила у соцмережі допис, в якому запитала: “Хто не соромиться сказати, що він з села?”. Авторка поділилася фото з рідного села Республіканець, яке нині перебуває під постійними обстрілами росіян.
«Я почну! Я з села Республіканець що в Херсонській області. І від мого села лишилась тільки назва, трохи фото і спогади», – написала дівчина.
Публікація миттєво завірусилась і зібрала більше 5 тисяч лайків та майже 700 коментарів. Люди почали ділитися власними історіями та спогадами, а також публікувати фото з різних куточків Херсонщини. Нижче «Гривна» наводить деякі з них разом з фотографіями, якими поділились коментатори.
kate_motsna: «Село Станіслав, Білозерський район, знамените своїми неймовірними краєвидами».
vid_veneta: «Ну я не з такої сім’ї як другі, я з багатої. У нас на мінуточку СМТ. Горностаївка Херсонська область. Лівий берег…».
ptashka_ethno: «Лиманець, Херсонська область».
ikucenko: «Я не народилась в селі. Але душа моя в ньому. Воно робить мене тою, хто я є. Отам вдалині, за косою моє село – Стокопані, Херсонської області, Генічеського району. З перших днів в окупації».
toriyyyaaa: «Привіт з села Мала Лепетиха».
Під дописом не лише ділилися фотографіями, а й спогадами про дитинство та мирні дні.
bgc.lon: «А я виросла в с. Зміївка Бериславського району. Наш будинок був на самому березі Каховського водосховища. Згадую часи, коли по річці проходили баржі ракети, носилися туди-сюди човни. Як з нетерпінням чекали прибуття мами з Каховки, бо мамочка обовʼязково привезе щось смачненьке! Але зараз від села нічого не залишилось, тільки спогади….».
Коментували допис й жителі інших областей.
nadiastefanyshyn: «Я зі Львова. Мені так боляче було читати Ваш пост та дивитись фото. Я практично кожного літа приїжджала на море, саме Херсонщина – Скадовськ та Лазурне, тому дивлюсь Ваші фото, вони для мене як рідні. Я дуже чекаю повернення всієї Херсонщини додому. Я сумую за нашим найкращим морем. Найкращі дитячі спогади. А люди такі чудові в Херсоні та області. І також в мене була однокласниця з Каховки Обіймаю Вас, ми обов’язково маємо повернути всі наші міста та села додому, відбудувати їх».
vinnivinston88: «У вас на Херсонщині, дуже багато файних місць є й, на жаль, було. Знаю, бо ми понад рік, тримали оборону, в районі від Одрадокаменки до Ольгівки, до цього на межі з Миколаївською областю».
Відмітимо, що рідне село авторки допису – Республіканець Милівської громади перебуває під щоденними обстрілами ворожих військ. Ще у 2024 році із населеного пункту виїхали майже всі жителі й станом на лютий 2024-го залишались проживати всього лише двоє людей. До повномасштабного вторгнення на території всієї Милівської громади жили 7 тисяч людей.
Головне фото: elviraponomarenko5414 / Тредс.
Джерело – Гривна
