Історик, херсонець Олександр Черемісін поділився роздумами про життя у Херсоні під постійними атаками російської армії. Він також пояснює, чому фраза «сафарі», яку часто вживають, говорячи про російський терор, є хибною й навіть викривлює реальність.
Про це Олександр Черемісін пише у своєму дописі у фейсбук. Зазначимо, що він також є професором Херсонського державного університету та автором видань «Літопис цивільного спротиву Херсона у вимірах повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році» та «Херсон 2022: з Україною в серці».
«Окупанти влаштовують сафарі на людей» – цю фразу часто можна прочитати у ЗМІ. Саме так описують російський терор, зокрема у Херсоні.
Історик у своєму дописі зазначає, що перебуваючи в самому місті доходить до висновку, що називати умисні обстріли й вбивства цивільних з дронів «сафарі» – це дуже невдалий образ. Оскільки, терор міста не є локальним феноменом, а має системний і масштабований характер.
«Метафора «сафарі» створює ілюзію, що ми маємо справу з обмеженою зоною насильства, своєрідним закритим парком, де події відбуваються ізольовано від ширшого контексту. Херсон в такому образі постає як «екзотичний заповідник терору» і це підштовхує зовнішнього спостерігача до уявлення, що мова йде про «локальний феномен», а не про структурну логіку війни. І це позбавляє суспільство цілісного розуміння ескалаційних процесів», – пояснюєОлександр Черемісін.
Він також акцентує на тому, що якщо ще рік тому використання дронів окупантами було сконцентроване в прибережних зонах, то сьогодні вже можна побачити їх системне використання над всім містом і, особливо, вздовж траси М-14. Тож, географія російського терору розширюється.
«Логіка «сафарі» тут уявляється хибною не лише з етичних міркувань, але й аналітично. Вона приховує саму динаміку поширення практик, які вже сьогодні загрожують не лише Херсону», – наголошує історик.
Далі – уривок допису Олександра Черемісіна. Він також розмірковує і про відбудову міста в майбутньому, і пише про те, що на сьогодні Херсон вже досяг того рівня, коли є одним з найбільш атакованих міст світу.
Херсон вже не назвати містом, в яке можна вільно заїхати
Сама динаміка сприйняття безпеки сформована по різному. Одні знайомі кажуть, що у Кіндійці відносно безпечно, інші, що Таврік відносно безпечний. Так, представники інших міст можуть сказати, що в нас теж небезпечно, масовані обстріли, але я ще не бачив жодного херсонця, який живе у Києві, Львові, Ужгороді, Тернополі, і який після обстрілів би сказав: «Так, тут небезпечно повертаємось в Херсон».
Херсон вже не назвати містом, в яке можна вільно заїхати. І якщо ще рік тому, виїжджаючи з Чорнобаївки, я розслаблявся, бо наступав релакс і можна було трохи відпочити від постійних артобстрілів, наразі траса М-14 вже перетворилась на справжній коридор смерті.
І хоча іноді виникає іронічна спокуса всіх любителів швидкої їзди запросити на цю трасу, але насправді зрозуміла ціна такого «драйву». Реальність набагато ближча до – «пекельного місця», простору, де звична логіка пересування руйнується і виживає той, хто рухається на максималках. Для тих, хто виживає це не гра, а досвід, де розмивається різниця між домом і фронтом. І саме тому потрібно відкидати метафори, що романтизують цей терор. Вони лише посилюють викривлену оптику, в якій агресор постає мисливцем, а жертва – здобиччю. Особисто я не визнаю себе здобиччю.
Це пекло, в якому незрозуміле покарання. Відсутня сама логіка покарання. Якщо у релігійній уяві пекло – це наслідок гріха, то тут покарання накладається без провини і це формує відчуття радикальної несправедливості буття.
Шанс побудувати нове місто і що робити зі старим?
Я добре пам’ятаю розмову з Сергієм Дяченко у Львові у 2023 році на Симпозіумі «Найбільш документована війна», коли я запитувався: «Можливо це шанс побудувати нове місто?». На що Сергій Дяченко відповів: «А що зі старим робити? Знищити?». Сьогоднішня ситуація ніби дала відповідь на це питання – все старе знищено орками: школи, лікарні, будинки, заводи, інфраструктура і тканина культурної пам’яті.
Сучасний стан вже ставить на порядок денний інше питання «статус руїни». Тут ми стикаємось із дилемою: відбудувати нове означає забути старе, а відбудувати старе – означає жити з відчуттям постійного нагадування про катастрофу.
Херсон у цьому плані є містом питанням не тільки як вижити, але і як жити далі після того, як місто знищено і чи можна його взагалі відбудувати? І це питання вже не тільки про херсонців, а й про всю Україну. Тому що саме тут руйнується уявлення про місто як дім.
Якщо звернутися до Данте, то він у «Божественній комедії» описував мандрівку крізь три виміри буття: пекло, чистилище та рай. Центральна ідея, що пекло це не тільки місце для покарання, а простір, в якому стає видимою історія провини. Кожен грішник отримує свою кару відповідно до того, що скоїв. Пекло Данте, це впорядкований космос, де панує логіка справедливості. Досвід Херсона радикально викривляє цей принцип. Люди живуть серед руїн під постійними ударами дронів та артилерії, але без жодної провини, яка могла б пояснити покарання. Це вже не пекло Данте, це пекло випадковості, у якому кара накладається без жодної провини. Водночас у Данте є важлива ідея – грішники розповідають свою історію, пояснюють, чому вони тут. Це надає їм певну суб’єктність. Херсонці роблять аналогічно – свідчать, постійно розповідають, що їх простір зруйновано. Саме розповідь, пам’ять стають аналогом тієї дороги нагору, яку в Данте символізує подорож через чистилище до світла і, нарешті, вихід до раю.
У випадку Херсона ми ще не знаємо чи можливий цей вихід томущо на відміну від Дантівського пекла справедливості, в Херсоні – простір тотальної невинності, де кара не випливає з провини, а навпаки, накладається на тих, хто зберігає гідність і вірність рідній землі.
Херсон – одне з найбільш атакованих міст світу
На сьогодні Херсон вже досяг того рівня, коли долучається до найбільш атакованих міст світу. Так, Сараєво протягом 1992-1996 років пережило найдовшу облогу в сучасній історії – 1425 днів, з понад 10 тис. загиблих і щоденними артилерійськими й снайперськими обстрілами.
Алеппо у 2012-2016 роках стало уособленням руйнівної війни сучасності, де цілі квартали було знищено.
Херсон вже майже наздогнав за тривалістю й інтенсивністю. Проте, тут є важлива відмінність. Парадоксально, але Херсон досі залишається невидимим для світу, а його досвід вважається ізольованим і вирує уява, що інших міст це не торкнеться. Херсон не став глобальним символом, хоча масштаби страждань і тривалість руйнації не менші, ніж в Сараєво та Алеппо.
Досвід Херсона не локальний, а універсальний, і має бути системно вивчений і опрацьований – це своєрідна лабораторія людської витривалості й має стати універсальним уроком виживання для всіх. Оскільки накопичив неймовірну велику кількість знань про виживання в міському просторі в умовах довготривалого постійного терору.
Фото: Гривна
Джерело – Гривна