Посиділи до темряви у дворі на гойдалці. Свіжим повітрям подихали. Тихо було, дронів поблизу не чутно, вибухів теж. Наче й війни немає. Десь прочитала, щоб знизити рівень кортизолу в організмі, треба спокійно гуляти, роздивлятись навкруги, посидіти на лавочці. Так можна обманути свій мозок, бо він думає, раз ви так себе ведете, значить вам нічого не загрожує, дає команду знижувати рівень кортизолу. То посиділи поки стемніло всією родиною. Цінуємо рідкі моменти тиші, жаль вже закінчились.
***
Рахувала-рахувала, збилася з ліку, який це десяток вибухів. Те, що я точно памʼятатиму про цю війну – як я постійно хотіла спати. Мабуть.
***
Ніколи б не подумала, що приїжджаючи в Одесу, відчуватиму себе так, ніби повернулася додому. Та сама спека, від якої я колись тікала у Херсоні й жалілась тепер пахне щастям. Відчинила двері машини – і в обличчя вдарило гаряче повітря. І я ловлю себе на думці: «О, от він – кайф. Привіт, південь, я скучила».
Тепер розумію, що для тих, хто виріс на півдні, спека – як пароль до свого дитинства.
***
На ТОТ Херсонщини зникає з продажу бензин.
Спочатку окупанти обмежували його продаж, потім заборонили продавати в каністри “на запас”.
Сьогодні вже жодна заправка не працює, бензину в продажу нема взагалі – це в Нижньосірогозькій селищній громаді Генічеського району.
***
Кінець серпня завжди пахне інакше. Наче в повітрі оселяється тиха печаль – солодка, ніжна, невідворотна. Сонце вже не палає, а тільки лагідно торкається, мов прощається з плечима, що звикли до його тепла.
Вечори стають довшими, у вітрі чути яблуневу терпкість… Ти вдихаєш це повітря – і раптом згадуєш усе: літні канікули з дитинства, бабусину веранду, чай із м’ятою і липою, сміх у сутінках, і далеке відлуння шкільних дзвоників… І так лагідно тісно у серці від того, що літо завершується, але так тепло — бо осінь уже стоїть на порозі з обіймами меланхолії.
На жаль, ворог останні три роки не дає нам відчути ці солодкі миті.
***
Станом на 15:00 кількість загиблих у Києві збільшилася до 18 людей, з них – 4 дитини.
Джерело – Гривна