Дуже люблю ходить по базару від фури до фури, стукать по кавунах і хитати головою типу, ні, не то. Доколупуватися до продавців із питаннями, звідки приїхали кавуни і який це сорт. Голосно закочувати очі, якщо вони не знають, довго одне в одного перепитують або кажуть «кавун — та й кавун». Шо це взагалі значить і шо за зневага до стратегічного продукту?
На фразу «це найсолодші» відповідати «це ви ще солодких не їли». Брати «все одно не ті» кавуни від трьох різних продавців, знаючи, що вони приречені на фіаско, і переходити до овочевих яток.
Там довго дивитися на баклажани, бо треба їх до соте, голосно зітхати і казати «дайте отих невеличких синеньких три». Говорити, шо я тепер не по помідорах, бо вони однак не херсонські, тому все одно які брати.
Читати новини, стоячи в затінку, і придумувати лінгвістичні редуплікації до заголовків. Типу: «Ти подиви, хочуть вони території… Хуйорії!» І ще бажано звернутися до жіночки з кукурудзою: «Ну, правильно я кажу?» І щоб вона так кивала невиразно, бо не зовсім зрозуміла чи дочула, про шо я.
І це все з таким лицем, щоб всі трохи відчували невпевненість в собі. Особливо кавуни з Одещини. Ну, правда, вони повинні більше старатися.
Бериславський сноб.
***
Херсонська броварня «Дрофа» пережила окупацію, а зараз продовжує роботу під російськими обстрілами.
Повернувшись до звільненого Херсону засновники «Дрофи» знайшли розграбований склад. Збитки оцінили в 1,7 млн грн.
У першому кварталі 2025 року броварня виробила на 40% більше пива, ніж рік тому. Зараз технологи «Дрофи» розробляють новий продукт — пивний віскі.
***
Ми всі – «трьохсоті».
Просто різні ступені тяжкості.
В тому числі ті, хто цього не відчуває або не визнає.
Всі ми, – військові, цивільні, умовно цивільні і, навіть, ще ненароджені.
Генна памʼять, як потужний цифровий накопичувач вбере в себе жахливі реалії сьогодення і матеріалізується в крові майбутніх поколінь українців. Проросте в їх душах несвідомою ненавистю до споконвічних ворогів і тих гієн, що їм підвивають.
Ви, можливо, скажете: не можна закладати ненависть в ментальний фундамент дітей наших дітей і онуків.
А якщо ця ненависть, – просто зворотна сторона любові до СВОЇХ?.. Якщо вона, – умова збереження і продовження існування нації?.. Своєрідний баланс.
Та годі виправдовуватися.
Щоб вижити, ми мусимо вб…@ти і, – на жаль, – вчити цьому тих, кого ростим в любові, з любов’ю і для любові…
Ми всі – «трьохсоті», з покаліченими війною душами й тілами. Всі, – навіть ті, хто цього не визнає і ті, повз кого ковзнуло жало так невблаганно смертоносних дронів. Щасливчики!
В цей раз.
Бо війна триває..
***
Мій друже!
Ти так довго в цій війні тримався… Такий великий і красивий. Колись я будував тебе неквапливо, з любов’ю, вкладаючи в кожну цеглину своє серце, продумуючи кожну деталь, кожну дрібничку. І здавалося, ти відповідав мені тим же — дарував відчуття спокою і затишку, був моїм надійним прихистком.
А пам’ятаєш, як ти гостинно зустрічав друзів? Як ти обіймав нас прохолодою влітку і зігрівав взимку? Навіть стара абрикоса, що бачила Херсон ще молодим, яка мовчазно дозволила тобі пустити коріння поруч, тепер плаче разом зі мною. Їй, тяжко пораненій, також бракуватиме тебе.
Не знаю, чи знайду я сили відбудувати тебе, коли російські виродки стоять за 500 метрів… Але знай – ти виконав своє призначення. Ти зумів зробити людей, яких ти прихистив, щасливими. Хоч і на короткий час, але ти був їхнім домом.
Спочивай з миром, мій друже.
Джерело – Гривна