Жителька лівобережжя Херсонщини Людмила Трубей наважилася виїхати з окупації на підконтрольну Україні територію в лютому 2025 року. Жінка рятувала своїх онучок – Сашу і Дашу, батьки яких загинули під час обстрілу.
Свою історію Людмила Трубей розповіла «Радіо Свобода».
Доньку та зятя пані Людмили поховали в одній могилі. Подружжя загинуло влітку 2023 року. Вони жили в Голій Пристані на лівобережжі Херсонщини. Під час обстрілу один зі снарядів влетів у їхнє подвір’я. Зять Людмили загинув одразу, доньку не довезли до лікарні.
«Одразу похоронили їх в одній могилі. Йому в груди прямо осколки, в пакеті похоронили. Дуже це страшно і тяжко. Не дай Бог нікому хоронити своїх дітей. Як таке можна просто пробачити? Як? Не вибачить ніхто! Скільки дітей, скільки людей повбивали. Досі скільки гине! Потвори», – не стримує сліз та емоцій пані Людмила.
Жінка переконана, стріляли російські військові. Вона пригадує, як на місце трагедії разом із медиками приїхали військовослужбовці рф.
«Дві години чекали швидку… Воєнні ж приїхали теж. Швидка ж недоступна поки воєнні не обстежать місце прильоту. Вони приїхали і давай бігом осколки витягувати зі стін, ніби докази збирають. Не спасати людей, а докази… Це все було російське, вони його забрали. І поки вони всі осколки зі стін не повитягали, швидка чекала і дорогою вже доньку не довезли до шпиталю», – ділиться важкими спогадами Людмила.
«Ти у школі зайвого не кажи, щоб бабусю не забрали»
Після загибелі доньки і зятя – онучок жінка забрала до себе в село в прифронтовій зоні. Згодом їй натякнули, щоб оформила російські документи на себе і на дітей. Жінка зробила російський паспорт і опікунство на дітей, яке видала окупаційна влада, адже побоялася, що без них їй не віддадуть онучок.
Окупанти також наполягли, щоб пані Людмила віддала дітей до школи.
«Знаю, що в школі висить плакат такий з військовими, що це, мовляв, «защітніки СВО». У воєнній формі сфотографовані. І я сказала: «Дашуля, ти там нічого лишнього не скажи. Мовчи і все. Нічого не розказуй. Якщо ми вдома щось балакаємо, то в школі нічого не розказуй, щоб бабусю не прийшли і не забрали», – розповідає жителька лівобережжя Херсонщини.
Виїхати Людмила довгий час не могла, бо доглядала за своєю літньою матір’ю і тіткою. Коли вони померли, жінка вирішила виїжджати. Оголошення від перевізника знайшла в соцмережах.
«Вони пишуть, що перевозять людей кому куди треба. І все. Зідзвонилися. Вони нас довезли до Криму. По 200 доларів за дітей і 350 доларів з дорослого. І це ми доїхали тільки до Криму, а там перевірка на кордоні. Повністю усі сумки шманали», – згадує Людмила.
Довгий шлях до свободи
Фільтрацію Людмила з дітьми проходили в Армянську на кримському перешийку. Окупанти допитували жінку та перевіряли телефон.
«Мене питають: «Звідки ви?». Я їм кажу: «З окупованої території». Як вони почули ті слова і до мене: «Яка окупація? Як це, ми окупанти? Ми вас годуємо, платимо гроші і ми окупанти!». А я кажу: «А що не так?». Прямо так і кажу. А вони мені: «Куди ви їдете?». А нам перевізник сказав, щоб ми сказали, що ми їдемо на Польщу. Я кажу: на Польщу. «Не обманюйте, бабушка перед вами зізналась, що ви їдете на Київ». А я кажу: «Перевізник довозить до кордону, а далі кому куди треба, то туди і їдуть». Він тоді до мене каже: «Не брешіть!». І давай до мене матом, тоді каже: «Вийдіть, подумайте, зайдете – скажете правду». Забрали ж в мене документи, паспорти і все», – розповідає жінка.
Людмилі довелось зізнатися, що їде на підконтрольну Україні територію. Після тривалої перевірки документів, телефону та всіх контактів її відпустили. Далі маршрут пролягав через Маріуполь, потім – росія та Білорусь. Кордон з Україною вони переходили в Мокранах.
«Пішки йшли півтора кілометра до Волинської області, до кордону, до українського кордону, а там вже нас зустріли, як то кажуть чаєм напоїли, обігріли, і купили нам квитки, і ми поїхали поїздом до Києва», – розповіла Людмила.
Загалом шлях з окупації до підконтрольної Україні території зайняв близько тижня.
На фото – Людмила Трубей, “Радіо Свобода”.
Джерело – Гривна
