Боєць з позивним Фанат від початку великої війни приєднався до лав ЗСУ: спершу був бойовим медиком, а потім – займався евакуацією поранених у 39-й ОБрБО під час операції на лівому березі Дніпра.
Про його шлях розповіли на сторінці 39-ї окремої бригади берегової оборони, де систематично публікують історії захисників.
Війну він уперше побачив на власні очі в Югославії. На початку 1990-х Фанат брав участь в українському миротворчому контингенті, де виконував обов’язки санінструктора.
Повернувшись, жив звичайним цивільним життям. У 2014 році отримав інвалідність. На ноги став завдяки спорту.
До ТЦК він прийшов вже на другий день повномасштабного вторгнення РФ. Спершу був бойовим медиком роти, потім головним сержантом стрілецького взводу. Зрештою навесні 2023 року Фаната перевели в медпункт. Тому що катастрофічно не вистачало медиків. Тоді саме починалася операція на лівому березі Дніпра.
Фанат згадує деякі моменти своєї роботи на лівобережжі:
«Ми чергували на точці і очікували поранених. Ти ніколи не знаєш, скільки буде хлопців, у якому вони стані. Чекаєш-чекаєш, а потім прилітають пікапи, з яких у буквальному сенсі випадають хлопці. І за лічені хвилини ти маєш ухвалити правильне рішення, надати допомогу і, найголовніше, безпечно вивезти. Дуже важливо швидко і безпомилково оцінити стан кожного, а це не завжди легко зробити. Бо зазвичай це темний час доби, хлопці мокрі, в болоті, брудні. А якщо це ще й взимку, коли на бійцях багато одягу, то задача ще складніша. Якось забирали поранених, усіх найважчих перетягнули в машину, один начебто нормально стоїть, говорить. Я повернувся до нього, кажу: «Ходімо». Він починає йти і втрачає свідомість. Коли зрізали одяг, виявилося, що у нього обидві ноги посічені безліччю уламків. І поки діяв адреналін, він тримався на ногах», – пояснює Фанат.
Він також згадує, коли йому разом з побратимом довелося не чекати, а шукати поранених на березі.
«Ніч, безпросвітна темрява, над головою постійно дзижчать FPV, а ми з червоними ліхтариками блукаємо у секторі, де вони приблизно мають бути. Знайшли вчасно, бо в одного хлопця вже розвинувся гідропневмоторакс – малесенький уламок зайшов у легеню. Вивезли, врятували, все добре», – згадує медик.
Один із найважчих спогадів Фаната – момент, коли загинув побратим, водій еваку Ігор. Тоді під час чергування на березі їх накрило «Градом»: 4 снаряди прилетіли майже в одну точку.
«Мене вдарило дверима, я влетів у погріб, де мене присипало. Поки я звідти викопався, дістав рацію… Витягнув Ігоря з-під машини, але допомогти йому було неможливо», – говорить військовий.
Наслідки численних контузій, проблеми зі спиною постійно дають про себе знати. Але медик продовжує виконувати свою роботу.
«Втомився? Так… Як і всі хлопці та дівчата тут. Хоча, за моїми спостереженнями, найбільше про втому говорять люди, які не беруть участі у війні. А ми продовжуємо працювати. Бо зрозуміло, що росіяни не збираються зупинятися у спробах захопити більше територій. Відповідно, і ми маємо продовжувати боротьбу, щоб не дати ворогу цього зробити», – упевнений Фанат.
Історії захисників Херсонщини також можна прочитати у таких матеріалах як: «Це найскладніша операція в моїй практиці»: морські піхотинці – про бойові задачі на лівому березі поблизу села Кринки та Масивні обстріли та важка евакуація: військовий розповів про перші операції на лівому березі Херсонщини.
Фото: 39-й ОБрБО
Джерело – Гривна