Художник з Херсона Микола Литвинов у свої 79 років продовжує створювати красу, попри те, що окупанти двічі знищували його майстерні. Далі – історія унікального херсонського митця.
«Свої роботи я знаходив у глині, піску, мулі»
Влітку цього року херсонському художнику Миколі Литвинову виповниться 80 років. Майже половину з них він присвятив творчості, виробивши свій унікальний художній стиль. Микола Максимович – коваль, різьбяр, майстер розпису, автор оригінальних виробів з металу.
Та частину своїх робіт чоловік ледь не втратив під час повномасштабного вторгнення – причому двічі. Про це він розповів нещодавно в інтерв’ю «Вгору».
«Моя майстерня була розташована на моїй дачі по річці Кошовій. Але все було зруйноване водою під час затоплення внаслідок теракту на Каховській ГЕС. Свої роботи я знаходив у глині, піску, мулі. Я думав, що втратив їх усі, однак розшукав-таки. У дуже непоказному вигляді. Але почистив, відреставрував.
Через деякий час я вже думав відновити ту свою майстерню, але трапилась інша біда. З лівого берега прилетіла міна й зруйнувала мій будинок і мою майстерню», – повідомив художник.
Роботи Миколи Максимовича, які він розшукав після затоплення, та зруйнований будинок митця. Скриншоти з відео «Вгору»
Попри все, Микола Литвинов не зупиняється у своїй творчості, а наполегливо йде до мети: створити Херсонський розпис.
«Зараз працюю над розписом. У мене є ескізи. Дуже хочеться, щоб Херсонщина мала свій власний розпис. Саме над цим працюю вже понад 30 років. Сподіваюсь, усе вдасться», – додав херсонець.
Ми теж віримо, що мрія Миколи Максимовича здійсниться. А поки пригадаємо статтю про митця, яку в далекі довоєнні часи редакція публікувала в газеті «Гривна». Автор матеріалу під назвою «Художник – це на все життя…» – відомий херсонський краєзнавець та багаторічний автор історико-краєзнавчих публікацій у «Гривні» й «Суботньому випуску» Віктор Хмель, який писав під псевдонімом Олександр Захаров. Статтю про Миколу Литвинова він розмістив днями на своїй сторінці в соцмережі. Подаємо її в перекладі на українську мову.
Художник – це на все життя…
Мабуть, це справді чудово, коли людина вдосконалюється, примножує знання і майстерність протягом усього свого життєвого шляху. Причому навіть пенсійний вік не стає на заваді для творчого зростання та цікавого повноцінного життя. Сьогодні моя розповідь – про Миколу Максимовича Литвинова, людину незвичайну й цікаву. А як же інакше, якщо Микола Максимович поєднує в собі чимало якостей та інтересів, яких – без перебільшення – з лишком вистачило б не на одне повне творче життя.
Судіть самі: художник, історик-краєзнавець, філософ, винахідник, майстер-коваль і… як говорили на початку ХХ століття, «інше, інше, інше…» Мабуть, у цій невеликій розповіді нам не охопити всіх сторін його творчої діяльності, про яку можна розповідати годинами. Технар за освітою (Микола Максимович закінчив суднобудівний технікум та політехнічний інститут у Владивостоці), творча людина за покликанням, Литвинов працював художником-оформлювачем на підприємствах Херсона, дизайнером на сувенірній фабриці. Розробляв та створював своїми руками зразки продукції на основі народного етносу. Причому не просто створював, але серйозно та скрупульозно вивчав стародавню історію України, народні промисли й забуті технології, красу та витонченість народного стилю ще з «доукраїнських» часів.
Микола Литвинов. Фото довоєнного часу: фейсбук/Viktor Khmel
Він переробив і вивчив величезну масу бібліотечних і музейних матеріалів, зібрав чималу колекцію книг із предметів, що його цікавлять.
«Книги для мене – найбільша цінність, – ділиться потаємним автор. – Я готовий працювати над книгою в бібліотеці цілодобово, без сну та відпочинку. І не пошкодую жодних коштів зі свого досить скромного сімейного бюджету, щоби придбати потрібну для мене книгу».
Вивчення культурної спадщини Скіфії, Сарматії, Київської Русі та Українського козацтва знайшло відображення і в низці авторських робіт художника. На основі багаторічних напрацювань Микола Максимович створив свій неповторний «скіфський» стиль керамічного розпису, який чекає ще свого втілення в майбутньому, бо автор, який не звик залишатися без діла, не відкидає можливості серйозно зайнятися керамікою.
Ну а поки що в його скромній міській квартирі, де ми з ним спілкуємося, художник демонструє частину своїх робіт. Це різьблення по дереву, яким Микола Максимович з успіхом займався в попередні роки. Причому займався, як завжди, з повною віддачею та серйозно. Бо просто не вміє інакше. Авторству художника Литвинова належить низка ідей та оригінальних технологічних розробок виробництва декоративної бондарної тари, дерев’яних ваз, фляг та козацьких чаш, виконаних у народному стилі. Причому, що також є цінним, усе це виготовлено з відходів деревини. Оригінальні вироби, які не мають аналогів, чекають лише свого часу, щоб як народна сувенірна продукція стати певним брендом Херсонщини.
Справа лише за малим – за тим, чого так не вистачає всім талановитим людям у нашій країні – зацікавленості зі сторони та впровадження ідей у виробництво. І все-таки не можна не помітити, що нині художник віддає перевагу роботі з металом, яким займається вже майже чверть століття.
У своїх роботах із металом, як і в інших галузях творчості, якими займається Микола Максимович, він далекий від певних стандартних канонів. Його роботи – яскрава індивідуальність, наповнена особливим змістом і виконана з найвищою майстерністю.
«Мені не цікавий процес копіювання, – говорить художник. – У роботах завжди має бути індивідуальний стиль, тобто обличчя художника, за яким його впізнають. Якщо ви звернули увагу, усі мої роботи виконані з цілісного шматка металу, без допомоги зварювання або паяння. Усе, що я використовую для їх створення, – це звичайний молоток та ковадло. Я щиро хочу, щоб мій глядач безпосередньо сам брав участь у творчому процесі, а не просто читав назви робіт і пасивно розглядав їх. Моє завдання – підштовхнути глядача через створені мною образи до самостійного сприйняття духовного світу, пробудити інтерес до нашої багатовікової історії і, можливо, навіть певною мірою змусити задуматися про сенс життя».
Без жодного сумніву, автор цілком справляється з поставленим завданням. Принаймні змушує по-справжньому задуматися, про що свідчать неоднозначні думки та відгуки відвідувачів різних виставок, де ці роботи були представлені. Байдужими з вернісажів Литвинова не йде ніхто. Образи, створені руками, думкою і серцем художника, можуть служити як прикрасою домашнього інтер’єру, так і бути взірцем садово-паркової або міської скульптури. Різниця лише в розмірах.
Є ще одна особливість творчості художника – він ніколи, навіть у скрутній для сім’ї фінансовій ситуації, не продає свої роботи. Можливо, тому що кожна з них є частинкою його життя.
Наприкінці, мабуть, не надто розкрию таємницю Миколи Максимовича, розповівши, що він розробив серію оригінальних скульптур спеціально для перлини Херсонщини – заповідника «Асканія-Нова». Скульптури виконані в єдиному стилі з цільної смуги металу. Причому в кожній із них глядач бачить живий рух, красу та грацію певного представника фауни.
А ще Микола Максимович має давню і поки що не реалізовану з цілої низки причин мрію – відродження народних ремесел у масштабах Херсонщини, створення в Херсоні музею прикладного мистецтва та центру ремесел. Де кожен охочий житель міста чи турист зможе опанувати давні технології народного ремесла.
***
Додамо, що оскільки фотоархів «Гривни» був знищений російськими загарбниками під час окупації Херсона, опубліковані тоді в газеті зображення робіт Миколи Литвинова теж втрачені. Але в соцмережі ми знайшли сторінку «Асканійський звіриний стиль», на якій представлені роботи Миколи Литвинова. Вочевидь, ідеться саме про ту саму серію оригінальних скульптур спеціально для заповідника «Асканія-Нова». Ось декілька з них:
На головній світлині: Микола Литвинов продовжує створювати красу й сьогодні. Скриншот з відео «Вгору»
Джерело – Гривна
