Вони зустріли повномасштабне вторгнення в Скадовську. Потім дісталися Херсона, де провели в окупації 3 місяці. Історія морських піхотинців – далі.
Як групі морпіхів вдалося вижити на окупованій Херсонщині та вибратися неушкодженими – історію про це розповів Дмитро Суховєєв, головний сержант однієї з рот 38-ї окремої бригади морської піхоти.
«Ця історія раніше не висвітлювалася. Адже після нашого виходу за цим маршрутом ще працювали групи човнярів, вивозили людей з окупації. Зараз уже пройшло 3 роки від початку повномасштабного вторгнення, тому про це вже можна потрошечки розказувати», – зазначив військовослужбовець в інтерв’ю на каналі Maximova Talks.
Він додав, що всі чули, як українських захисників виводили з Маріуполя, Запорізької області. Але нічого ніколи не чули про Херсон:
«Я не бачив жодного інтерв’ю військових, які перебували в окупації саме в Херсоні та Херсонській області, котрі потім вийшли благополучно й продовжили службу в лавах ЗСУ», – наголосив він.
Далі – розповідь військового.
Бій біля Копанів та переправа з Рибальчого
Наприкінці лютого 2022 року, коли РФ почала повномасштабну війну проти України, у Скадовську перебували близько 50 військовослужбовців 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти. Основні сили батальйону тоді були на ротації на Донбасі. А пів сотні бійців залишилися для підтримки на пункті постійної дислокації в Скадовську.
Дмитро Суховєєв (ліворуч) разом із побратимом у Скадовську, довоєнне фото
«24 лютого наш ранок почався із дзвінка від хлопців, які знаходилися в ООС. «Ну що, як у вас?» – запитали вони, ми кажемо: «Ну, у нас поки що тихо». І саме в цю мить прилетіла ракета на територію військової частини».
Швидко було ухвалене рішення залишити військову частину й просуватися в бік Миколаєва. Морпіхи не знали, що відбувається біля Антонівського мосту – захоплений він чи ні. Тож рухалися до нього на свій страх і ризик.
На підходах до мосту бійці дізналися, що на переправі йдуть бої, тож розвернулися в бік Олешківського полігону. Але не доїхали – біля села Копані колона українських військових зіткнулася з окупантами.
«Був бій, ми намагалися дати відсіч. Але основні сили нашої колони були знищені, і ми вже окремими групами пробували пробитися до своєї території. На той час територія вирівнювалася по правому берегу Дніпра».
Декільком військовим вдалося, завдяки знайомим і друзям, дістатися села Рибальче Чулаківської громади. За словами Дмитра, цивільні жителі Херсонщини в перші дні війни «настільки сильно підтримували Збройні сили України, що це навіть неможливо описати». Допомога була колосальною, навіть не потрібно було про щось просити, додає він.
Військові заночували в Рибальчому, а наступного дня, коли стемніло, троє цивільних на човнах переправили їх на правий берег. Тож зранку 26 лютого морпіхи були вже на околицях Херсона.
Три місяці в окупованому Херсоні
У Херсоні військовослужбовці планували з’єднатися з іншими бійцями свого батальйону, які добиралися сюди іншими шляхами, і далі разом висуватися до Миколаєва.
На той час у Херсоні перебували бійці різних бригад, які з різних причин опинилися відрізаними від своїх колон.
«Але ситуація в Херсоні на той час уже була патова. Тому що окупанти взяли місто в оточення, але одразу в нього не заходили. Вони дивилися на реакцію, у них була задача – захопити великі дороги».
Вийти до Миколаєва військовим одразу не вдалося, а 1 березня вже почалася окупація Херсона.
«У Херсоні нас рятувало те, що командир нашої зведеної групи – сам херсонець, і всі наші переміщення по місту здійснювалися завдяки йому. Тому що десь якісь друзі, приятелі, знову ж таки, цивільне населення. Хлопці, вам потрібна квартира? Буде квартира. Вам потрібна хата? Буде хата. За весь час, що ми перебували на окупованій території, ні одна цивільна особа, знаючи, що ми військові, не викрила нас і не здала ворогу».
В окупованому Херсоні морпіхи маскувалися під робітників «Херсонобленерго» або звичайних жителів, щоб вистежувати ворога На фото: Дмитро Суховєєв разом із побратимом
В окупації основна задача бійців була – збирати розвіддані й передавати їх командуванню ЗСУ. Військові документували всі пересування російських колон по Херсону й передавали. А інша задача – тихо, не висовуючись, чекати, поки буде команда на вихід з міста. Ця команда поступила тільки через 3 місяці через певні нюанси, про які зараз не на часі говорити, наголосив боєць.
«Життя в окупації – це, знаєте, такий екзамен, пройшовши який, ти вже починаєш насправді цінувати життя».
Вийшли з окупації зі зброєю в руках
Вибратися з окупованого Херсона морпіхам вдалося в ніч з 19 на 20 травня. Частина наших військових виїхала по суші, а інші, зокрема й Дмитро, – по воді. Причина – татуювання, через які окупанти на блокпостах прискіпувалися до чоловіків.
«Нас забрав цивільний на човні, він був сам херсонець. Вивіз нас, як то кажуть, на велику воду, у район Кінбурна, до маяка. І вже там бійці 73-го центр підійшли на човнах. Ми перевантажилися і далі – на сторожовий катер і на Очаків вийшли».
Чоловік додає, що коли перебуваєш понад 2 місяці на окупованій території, то починають закрадатися думки, що все – їх покинули, за ними не прийдуть. Але хлопці все одно не здалися і тримали зброю до останнього.
20 травня о 5 ранку сторожовий катер із врятованими морпіхами причалив в Очакові. На пірсі воїнів зустрічав капітан першого рангу, командир 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого.
«І коли він побачив, що ми виходимо наполовину в формі, наполовину в гражданці з автоматами, він став, подивився і каже: «Ви знаєте, це перша група, яка вийшла зі зброєю в руках з окупованої території, з Херсона».
Морпіхи успішно вибралися з окупованого Херсона
За словами військового, пізніше Дмитро Дмитрієв, який допомагав морпіхам евакуюватися з Херсона, створив загін спеціальної розвідки ВМС «Янголи». Він і досі займається евакуацією людей з окупованих територій – як військовослужбовців, так і цивільних.
Головне – не падати духом
Дмитро Суховєєв також розповів, що дуже багато бійців тероборони зі Скадовська, які перебували разом із морпіхами, потрапили до полону. Троє воїнів з колони загинули в бою під Копанями 24 лютого, це теж були бійці ТРО.
«Ще один військовий Скадовської ТРО був з нами всю окупацію і разом з нами вийшов. Його навіть не встигли у військовому комісаріаті поставити на облік як бійця ТРО. Тобто людина настільки вірила в перемогу та свою державу, він казав: «Мені не потрібно грошей, нічого, я буду з вами, але я хочу вийти й далі продовжувати битися». Зараз він проходить службу в 36-й бригаді морської піхоти».
Наостанок головний сержант Дмитро Суховєєв звернувся до людей, які ще досі залишаються на окупованих територіях:
«Головне – не падайте духом. Якщо у вас є можливість, то потрібно, звичайно, виїжджати на підконтрольну українську територію. Пам’ятайте: що б не сталося, усе одно наші землі будуть звільнені, усе одно Україна буде єдиною. Кожен із нас має старатися наближати цю перемогу.
І неважливо, в якому місці ти знаходишся. Я завжди казав так: я свій Київ відстояв у Херсоні. Тобто я сам із Києва, але моя битва за Київ була в Херсоні».
***
За розвідувальні дії, котрі бійці здійснювали в окупованому Херсоні, через рік майже всю групу Дмитра Суховєєва було представлено до нагороди орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
На головній світлині: Дмитро Суховєєв до повномасштабного вторгнення та в окупованому Херсоні. Усі фото з особистого архіву Дмитра Суховєєва
Джерело – Гривна
