Три роки життя на війні даються взнаки. Жителі Херсона та області пережили дуже багато. Ворог працює над нашим виснаженням і намагається посіяти зневіру. Але ми – на своїй землі, і правда має перемогти.
Швидке просування ворога по території Херсонщини, 9 місяців окупації правого берега, майже 70% області в окупації, тисячі біженців, катастрофа після ворожого теракту на Каховській ГЕС, цілодобові обстріли звільнених громад, руйнування, страждання та стійкість…
Усе це було й відбувається з нами протягом трьох років, коли війна, що триває вже 11 років, прийшла й на нашу землю.
Херсонці пережили дуже багато. При цьому всі кажуть, що найяскравіший, найкращий спогад останніх трьох років – це звільнення від окупантів. Херсон став вільним 11 листопада 2022 року. Тоді здавалося, що 9 місяців мороку лишилися позаду. А ось найстрашнішим днем для всіх залишається 24 лютого 2022 року. Цей лютий день і досі триває.
Ворог влаштовує сафарі на людей
Ворог продовжує тероризувати Херсонщину, зокрема деокуповані громади.
41-річна жителька Херсона Римма Бараненко загинула 1 грудня 2024 року дорогою до церкви. Близько 8:15 окупанти атакували з БПЛА маршрутний автобус. Внаслідок скидання вибухівки загинули 3 людей, 11 – поранені. Римма відчувала, що загине, просила подбати про котів.
Вона прихистила й доглядала за котами, яких покинули сусіди, що виїхали. На її утриманні перебувала 31 киця.
Росіяни вбили доньку мого однокласника-сусіда. Свєта з чоловіком пішли годувати собак, які залишилися на подвір’ях односельців, що виїхали. Вбивцею став ворожий дрон, випущений з лівого берега Дніпра. Ризикуючи життям, жителі села змогли винести та відвезти важко пораненого чоловіка до лікарні. Забрати жінку не вдалося – дрон постійно висів над людьми. На місце трагедії змогли повернутися лише вночі. Але було пізно. Світлана померла, стекла кров’ю…
Медикиня Світлана Харченко загинула біля Антонівського мосту, повз який щодня ходила пішки на роботу, бо транспорт в цю місцевість вже давно не їздить. Такі реалії в Херсоні на лінії вогню. Щодня жінка долала понад 10 кілометрів пішки по обстрілюваній дорозі. Вдома її чекав дорослий син, якому потрібен постійний догляд.
Водій маршрутки Андрій Мірошниченко, попри те, що в нього були пошкоджені обидві ноги, вивіз 5 поранених пасажирів до безпечного місця, куди без додаткового ризику змогли дістатися медики. Автобус потрапив під прицільний обстріл росіян.
Такі трагічні й водночас героїчні історії про життя на лінії вогню відбуваються в Херсоні майже щодня. Сказати, що люди звикли до такого, неможливо. Однак вони намагаються продовжувати жити, сподіваючись на Бога та ЗСУ.
У січні 2025 року росіяни випустили по Херсонщині понад 12 тисяч снарядів. Ці удари обірвали життя 29 людей, ще 237 отримали поранення. Ворог цілеспрямовано вбив із дронів 17 людей і травмував 142-х, повідомив начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін.
Із власного досвіду херсонці формують правила безпеки. А ще люблять туман, адже тоді для дронів погана видимість і більш безпечно пересуватися вулицями.
Місто живе, поки в ньому є люди
Типове сьогодення Херсонщини в лютому 2025 року – артилерійські дуелі між лівим і правим берегами Херсонщини, постійні дронові атаки, коли БпЛА долітають до мікрорайонів, які раніше вважалися відносно безпечними. Коли наші відповідають і чутно виходи, то це надихає і підтримує. Херсонці стали справжніми, а не диванними експертами із соцмереж з усіх видів озброєння. Кажуть одне одному:
«САУ наша спрацювала, зараз хвилини 3 – і ще вдогонку дадуть».
Або розповідають:
«Учора йшов з ринку на ХБК і чую, як той дрон жужжить. До дерева голого прижався, а їх два промчали кудись далі. АсвАбАдІтЄлІ ж тепер їх у парі запускають: перший – із вибухівкою, а другий – на “допомогу”, робить скид із запалювальною сумішшю».
Заклики «Виїжджайте!» херсонці чули від перших днів. Кожен робив свій вибір. Станом на початок 2025 року в Херсонській громаді проживає близько 30% населення – 81 тисяча, порівняно з 279 тис. довоєнного часу. Залишаються люди навіть у найбільш небезпечних районах.
Наприклад, в Антонівці, де вже давно немає світла, газу, води, не ходить громадський транспорт і не працюють магазини, зараз близько 1500 людей. Єдина допомога, яку вони можуть отримати, – від волонтерів, що на свій страх і ризик інколи їдуть у це передмістя. Міста можна дістатися пішки чи на велосипеді – автівки зазвичай стають мішенню для дронів. Тому якщо сів за кермо, то ідеш зі швидкістю понад 100 км на годину.
***
«У мене собаки та коти. Куди я поїду з ними, хто мене прийме?».
***
«В Херсоні у мене робота. Це тримає, бо дає сенс життя».
***
«Ми із самого початку вирішили, що не поїдемо нікуди, бо насправді ми нікому не потрібні, хай би там хто і що не казав. У нас з чоловіком звичай ні пенсії, свій будинок тут. А як виїжджати, то доведеться платити за житло, а жити тоді за що?».
***
«Якби всі люди з міста виїхали, як під час окупації закликали чиновники з Києва, то хто б зустрічав наших військових, хто б допомагав їм зараз?».
***
«Так уже склалося, що ми тут живемо з друзями та сусідами, що залишилися, як велика родина. Я вмію уколи робити, ще можу допомогти комусь. Залишити все це вже не можу».
Причин залишатися, як і причин їхати, – дуже багато. Але завдяки херсонцям у місті працюють лікарні, кафе, магазини, салони краси – це факт. Херсонці працюють для херсонців, а ще для військових, які їх захищають.
Гірко чути, що лівий берег може залишитись в окупації
Політичні заяви щодо умов миру чи перемир’я з РФ – це зараз обговорюють усі українці. Херсонці в них чують своє, коли йдеться про території і кордони чи то 1991 року, 2014 року, чи нинішні, коли більша частина області в окупації. Думка про те, що родичі, знайомі, село, в якому пройшло дитинство, батьківська хата, дачі, яких у містян дуже багато на лівому березі, два моря, ліси – усе це залишиться ворогу, нестерпна. І як жити, коли від ворога відділяє лише Дніпро? Що далі? Як усе буде та головне – коли завершиться війна?
Усі ці питання зараз у всіх у голові, вони емоційно виснажують. Калейдоскоп заяв, перемовин, меморандумів та коментарів різних експертів уже фактично витіснив із порядку денного звірства росіян, ситуацію в Херсоні та інших містах і селах, які нещадно обстрілюють. Навіть ситуація на фронті відійшла на другий план.
Але почитайте, що з цього приводу каже військовий з Херсона:
«На фоні всіх останніх новин ще раз впевнився: чим далі від фронту, тим більше паніки. Насправді paшизм стікає лютою кров’ю щодня, і армія з усіма її проблемами спокійно й планомірно робить свою роботу. Вірте у власні сили народу, допомагайте нам, за нас з вами ніхто абсолютне зло не подолає».
Три роки життя на війні даються взнаки. Ворог працює над нашим виснаженням і намагається посіяти зневіру. Крім військових дій на полі бою, є ще дронова війна, терор цивільного населення, інформаційний пресинг. Але ж ми 3 роки – завдяки мужності ЗСУ, підтримці волонтерів та українців, які донатять на перемогу, і міжнародних партнерів – даємо відсіч ворогу. Бо ми – на своїй землі, і правда має перемогти.
Головна світлина: херсонці щодня ризикують життям, ти не можеш знати, чи доїдеш живим, якщо сів у маршрутку. Фото: Instagram/Костянтин та Влада Ліберови
Джерело – Гривна
