Якою ціною українським військовим вдається утримувати плацдарм на лівому березі Дніпра в Херсонській області? Адже окупанти всіляко намагаються вибити наших захисників із цих позицій, проте їхні спроби марні. Про те, що відбувається на лівобережжі, зокрема в селі Кринки, розповіли українські військові виданню «Суспільне».
Морський піхотинець Володимир (з міркувань безпеки деякі імена героїв змінені) отримав поранення під час боїв у Кринках і зараз чекає на госпіталізацію. Він мобілізувався в березні 2022-го, а пів року тому перевівся до лав морської піхоти. Через контузію Володимир погано пам’ятає дати подій, в яких брав участь. Але раз за разом повторює: те, що відбувається на лівому березі Дніпра, – це пекло.
«Восени ми зайшли на великий острів, переночували там і стали переправлятися. Задачі ми не знали, просто йшли в штурм. Ми для цього проходили навчання, але це виявилося марним, бо там ти виживаєш як можеш. Хто перший рацію вхопив, хто сміливіший – той і командир. Потім міняємося.
Переправлялися ми групами. Я два тижні був на лівому березі. Це просто пекло. Село зруйноване. Росіяни окопалися вздовж нього, коли відступали з окопів, захопили хати, а коли вже туди зайшли ми, почали сипати артою, “Градами”, усім на світі. За добу жодного разу не було такого, щоб не прилітало щось або з мінометки, або щось важче. Постійно робе, робе, робе», – розповідає військовий.
Володимир каже, що в Кринках цивільних уже не залишилося. Частина виїхала на початку окупації, частина евакуювалася після потопу, який спричинив підрив росіянами Каховської ГЕС. Однак евакуювали не всіх.
«Памʼятаю діда, який жив з нами в підвалі. Він українець, зберігав паспорт. Нам вдалося відвести його на переправу, і він уже має бути на українській території. Ще одну жінку ми забрали з дому. Вона також жила у підвалі. За вбитих казати не буду. Єдине, що пам’ятаю, бачив одного цивільного, якого вбило снарядом. Була стрілкотня, летіло з усіх сторін, а він перебігав дорогу між хатами й упав», – згадує Володимир.
Через інтенсивні обстріли будинки в Кринках перетворилися на руїни, а береги Дніпра – на місиво з багна, води та розбитих дерев. Росіяни обстрілюють лівий берег, використовуючи КАБи.
«Дві такі бомби кинули на переправу, аби відрізати нас від постачання. Квадрата десь радіусом у пів кілометра просто не стало», – розповідає військовий.
Наразі єдиний варіант перевезення людей і боєкомплекту на лівий берег –малогабаритними човнами. Річки й болота – складна місцевість для штурмових дій. Переправлятися на лівий берег треба кількома групами поетапно. Однак це великий ризик.
«На човнах важко переправлятися через постійні обстріли. Буває, попадає в човен, і люди розлітаються на 20 метрів вгору. Бойові медики працюють, але на деяких ділянках чотири метри води вглиб, на деяких – 18 метрів. “Трьохсотих” стараємося витягувати за можливості. Нікого не кидаємо, але не завжди вдається забрати тіла. Можливо, колись їх діставатимуть водолази з ріки. Це ж війна», – каже Володимир.
Над Кринками постійно чергують російські дрони. Щоб вони менше бачили, військовим доводиться переховуватися в кущах і траві, оскільки позицій як таких немає. Аеророзвідник Василь, який служить у підрозділі «Птахів Мадяра» на Херсонському напрямку, каже: якщо говорити про весь фронт, то на старті використання дронів в українців була ініціатива на деяких ділянках. Але зараз саме на Херсонському напрямку в росіян є перевага в аеророзвідці.
«Російські дрони постійно моніторять напрямок. У нас такого задоволення, на жаль, немає. Бо в нас нема стільки технічних засобів. Росіяни вже зробили висновки зі своїх поразок і підходять до використання дронів набагато практичніше. А ми витягуємо все на ентузіазмі, бо держава нас не забезпечує», – розповідає Василь.
Василь вважає, що єдина перевага, яка поки є в українських розвідників, – це безперебійний доступ до інтернету через «Старлінки». Якщо цього не буде, працювати перебіжками між ямами та підвалами стане ще важче.
«Є засоби, які дістають на 10 кілометрів, є – які дістають на 30 кілометрів. Є також різниця між тим, щоб просто розвідати й передати інформацію, і тим, щоб розвідати й уразити. Росіяни використовують дрони з тепловізійними прицілами уже давно, модернізуються, а ми за ними не встигаємо. У нашому підрозділі приблизні втрати за день – 5-6 “Мавіків”. Я вже мовчу про FPV-дрони. Тобто втрат багато, і ми не завжди їх висвітлюємо», – каже аеророзвідник.
На запитання про те, що можна зробити в тилу, аби допомагати військовим, Василь відповідає:
«Завдяки людям, які просто збирають кошти, уміють консолідувати їх у правильне русло й купувати дрони, у нас є з чим працювати. Якби не ці люди, у нас би нічого не було».
Морський піхотинець Володимир каже, що бракує насамперед техніки. Українські військові поки не можуть переправляти на лівий берег важке озброєння. Однак крім цього, зауважує, бракує людей.
«Люди гинуть, людей ранить, нас мало. Артилерія нам допомагає, але ми по суті бʼємося на ентузіазмі. Наші хлопці там тримаються. Ну а як інакше? Мій підрозділ тримався два тижні, але ж ми теж не резинові», – наголошує військовий.
Ілюстративне фото: Facebook/Командування Сил спеціальних операцій ЗСУ
Джерело – Гривна
