Через руйнування від щоденних російських обстрілів Херсон називають «містом дерев’яних вікон». У громадах пошкоджено або вщент зруйновано понад 34 тис. приватних і 1500 багатоквартирних будинків. Фахівці Херсонської обласної комунальної аварійно-рятувальної служби (ХОКАРС) уже закрили близько 100 тис. вибитих вікон та 95 тис. квадратних метрів покрівель. Про роботу рятувальників і про те, як вони самі стають мішенню для ворога, – у репортажі Укрінформу.
«У НАС КОМУНАЛЬНИКИ – СВЯТІ ЛЮДИ»
Останнім часом безпекова ситуація на трасі Миколаїв – Херсон погіршилася: ворожі безпілотники нещадно атакують транспорт. Хоч дорогу частково й затягнули протидроновими сітками, їхати необхідно на великій швидкості. Для нашого старенького автомобіля таке випробовування може стати останнім, тож вирушаємо до Херсона потягом.
У купе, окрім нас, – дві жінки з хлопчиком років шести. Він бавиться з величезною рибою-подушкою і сперечається з мамою, чи це карась, чи лосось. У Микити – так звуть дитину – «залізобетонний» аргумент: у Херсоні червона риба не водиться, а от карасів раніше можна було нарибалити чимало. Родина їде з Києва, куди вони вибралися на вихідні, щоб відсвяткувати день народження Микити.
- Поїхали, щоб хоч якось розвіятися, на життя подивитися, погуляти. Сиділи на березі річки, як колись у Херсоні, а над нами тільки птахи літають. Спочатку навіть лякалися, що це – дрони, як удома. Живемо як переселенці у власному місті, через обстріли довелося залишити будинок у Східному районі й переїхати у квартиру бабусі. Так усі в маленькій кімнаті й мешкаємо, – зітхає мама Микити пані Тетяна.
Жінка розповідає про поранених знайомих, про те, як важко Микиті навчатися дистанційно, і що, попри все, їхня родина не хоче залишати дім.
- У нас комунальники – святі люди. Під обстрілами працюють, все лагодять. І світло, і вода у нас є. Коли приліт, одразу привозять фанеру вікна забивати. Перед днем міста навіть асфальт на площі мили, бордюри побілили, щоб гарно було. Дбають всіляко про Херсон, не покидають. Їм за життя пам’ятник треба ставити, – додає вона.
Так за розмовами під'їжджаємо до міста, де маємо провести день із представниками однієї зі служб.
ХТО ТАКІ ХОКАРС
На вокзалі нас зустрічає керівник Херсонської обласної комунальної аварійно-рятувальної служби Максим Курчик із бригадою. Він пояснює, що поспілкуватися доведеться дорогою, адже рятувальники прямують на терміновий виклик.
- Затуляємо вибиті вікна – буває, що і по 300 на день. Перекриваємо дахи, розбираємо завали, визволяємо людей із зачинених квартир. Почали виконувати роботи з розмінування, – пояснює фронт робіт керівник ХОКАРС.
Він очолив рятувальну службу одразу після визволення Херсона. До цього разом із родиною жив у Дніпрі.
- Я хотів воювати, але мене не пустила дружина, – сміється. – Як дізнався про цю вакансію, одразу поїхав у Херсон.
Питаємо, чи погодилася дружина на такий, також небезпечний, варіант.
- А вона зі мною поїхала, хоч у Дніпрі тоді ще тихо було, – каже рятувальник.
За словами Курчика, після виходу росіян із Херсона в ХОКАРС залишилося тільки семеро людей, а тепер у штаті – 140 працівників.
- Тут узагалі нічого не було. Ні людей, ні техніки. Росіяни все вивезли, залишили дві «буханки», що не працювали. Приходили добровольці, робили все безплатно. Потім до нас стояла черга охочих на працевлаштування. Тепер маємо вісім будівельних груп, чотири рятувальні. Від благодійників – 90 відсотків техніки: екскаватори, крани, вишки. Дуже потрібні саперні машини, найдешевша коштує 500 тис. євро. А поки що розміновуємо вручну. Роботи з розмінування дуже багато. Плюс у нас працює гуманітарний штаб – приймаємо усю гуманітарку, яка йде на Херсон, – додає Курчик.
Особливо у ХОКАРС пишаються працівниками, які виконують небезпечну роботу на висоті.
- У нас ексклюзивні верхолази, таких більше в місті немає ніде. От, було, КАБ прилетів і зніс цілий під’їзд, зверху нависало багато плит. Їх зрізали верхолази, які висіли на тросах. Плити нагадували грона винограду. А днями ми задіяли альпініста у роботі на електроопорі, щоб повернути людям світло. Вишку там не використаєш – миттєво обстрілюють, – каже керівник рятівної служби.
НА ДАХУ ПОРАНИЛО П'ЯТЬОХ ЛЮДЕЙ
Працівники й техніка екстрених служб – мішень для окупантів. Керівник ХОКАРС каже, що багато співробітників служби були поранені, деякі – двічі та більше. Проте люди повертаються на небезпечну роботу. Курчик зазначає, що херсонці стали фаталістами і все сприймають як долю, від якої не втекти. Але, мовляв, розуміють, що «хто геройствує в Херсоні, той довго не живе».
- Зазвичай після великого прильоту росіяни запускають дрон-розвідник і чекають, коли приїдуть служби. Потім повторно атакують. У нас так в одну мить п'ятьох людей поранило на даху приміщення моргу. Робили дах, туди одразу прилетіло. Обстрілюють і техніку по дорозі на виклик. У нас згоріло чотири автівки, два екскаватори чекають на ремонт. Один наїхав на міну, другого пошкодив дрон. Ремонту на мільйон та на 600 тисяч. У бусі, в якому їдемо, передок повністю розірвало, ремонтували. Ну і по дрібницях – там уламками поб’є, – коментує Курчик.
РОБОТА Й ВОГНЕВЕ ПРИКРИТТЯ
Тим часом ми доїхали до місця виклику. Тут у багатоповерхівку поцілила ворожа «Молнія». Рятувальникам потрібно з даху дістатися до уламків перекриття, що звисає з верхніх поверхів, і демонтувати його, не пошкодивши газопровід знизу. Робота «ювелірна», а з урахуванням імовірних обстрілів нам узагалі незрозуміло, як чоловіки зберігають спокій та зосередженість.
Питаємо, як вдається працювати в такій небезпеці.
- А от, бачите гвинтівку? – Курчик вказує на зброю між водійським та пасажирським кріслами. – Це в нас протидроновий захист. Є пристрій, який реагує, якщо дрон поряд. Ховаємося швиденько та збиваємо. Зазвичай із нами у червону зону їздять військові – це групи прикриття. Тепер ми вже й самі себе прикриваємо, отримали дозвіл на зброю від поліції.
Керує процесом зняття плити з даху молодий чоловік Костянтин.
- Сьогодні прибирали плиту, що нависала над газовою трубою. Такі випадки – чи не щодня. Найважче – коли дрони заважають працювати, а так – звичайний день. Ну а що робити? Треба допомагати, – каже Костянтин. Перепрошує за короткий коментар і йде працювати далі.
ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ РЯТУВАЛЬНИКІВ
Проте трішки про нього все ж таки розповідає керівник.
- Костя працює у службі вже 15 років. Під час окупації був тиждень у полоні у росіян, але згадувати про це не хоче. Катували. Відпустили, на щастя. Ну що він їм скаже, окрім того, що гасив лісові пожежі? А троє наших працівників і досі в полоні, – розповідає Курчик.
Додає, що Костянтину також довелося тікати від дронових атак.
- Він їхав на виклик і побачив себе у візорі, який перехоплює сигнал безпілотника. Почав утікати й неправильно вибрав напрямок – поїхав у бік Антонівки. Там наїхав на «пелюстку». На автівці розірвало колесо, і далі він утікав уже на трьох колесах. Дрон його все ж таки наздогнав, але після влучання машина ще заводилася. І що ви думаєте? Костя вирішив міняти колесо, щоб їхати далі. Тоді його наздогнав другий дрон, потім третій. Костянтину довелося 15 км тікати посадкою пішки, – каже Максим Курчик.
Рятувальники також натягують у місті над дорогами сітки від дронів та скидів.
- У планах – затягнути 350 км: Бериславське шосе, трасу на Миколаїв, Антонівку і по селах, центральні вулиці Херсона та критичну інфраструктуру. «Критичку» вже закінчуємо, зроблено 80 відсотків. По місту накрили понад 10 км вулиць. Ну і трасу на Миколаїв – зробили частково одну смугу. Їздити можна, хоч і на великій швидкості, – каже Курчик.
Питаю, як трасою їздять маршрутки.
- Їздять. Всі їздять, і маршрутки, і автівки. Як дрони літають, маршрутки вже так не курсують, як раніше, – зауважує він.
Сітки починають провисати від опалого листя. Його прибирають спеціальними дуйками. Якщо у сітці заплутується дрон або вибухівка, на місце викликають саперів.
- Ми довго обирали сітки – товщину, отвір. Потім возили їх на полігон для випробовувань. Витримує усе, окрім арти. Був навіть скандал – нам подарували сітки, але ми їх не взяли, бо вони горіли від дронів. Волонтери скаржилися, мовляв, не взяли безкоштовні сітки, – каже Курчик.
Одним із найважчих випробовувань у своїй роботі керівник ХОКАРС вважає евакуацію після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС.
- Цілодобова евакуація людей, також потрібно було розвантажити по 10 фур гуманітарки на день. За тиждень вивезли з Острова понад 150 людей. Евакуацію обстрілювали неодноразово. Зараз, до речі, вивозили з Острова чоловіка, якого евакуювали під час повені. Упізнали один одного, от не щастить йому, – додає Максим Курчик.
Додає, мовляв, нещодавно рятувальників нагородили «церковною нагородою». Тепер вони жартують, що мають дев'ять життів.
- Я два вже витратив. Треба було евакуювати документи з облархіву. Навігатор показав повернути праворуч, хоч мали їхати в інший бік. Ми поїхали по навігатору й тільки звернули – зліва почала бити артилерія. Якби навігатор не завис, то нас би тут не було. А ще раз мені життя врятував хотдог. Я придбав його на заправці й хотів їхати далі. Зустрів знайомого і він каже, мовляв, постій тут, поїж спокійно. Я так і зробив, а ту дорогу, якою мав їхати, почали обстрілювати. Там загинуло 11 людей, – каже Курчик.
Його колега, командир рятувального взводу Валерій, сміється, що в нього в запасі залишилося тільки п'ять життів.
- На Університетській був приліт КАБа, ми поїхали. Піднялися на дах будинку. І почався повторний обстріл, дивом встигли спуститися у під’їзд, за кілька метрів від нас прилетів снаряд. Добряче бабахало. Були випадки… Але це дрібниці, – усміхається Валерій, наче йдеться не про життя, а про щось незначне.
Тим часом роботи з демонтажу плити завершилися і нам час їхати. Рятувальники роблять нам невелику «екскурсію» містом. Попри обстріли, Херсон живий. Вулицями їздять тролейбуси, таксі й навіть навчальні машини автошколи. Працюють магазини, аптеки та кафе, бабуся продає на зупинці квіти. Ми були у Херсоні рік тому, відтоді руйнувань у багато разів більше, і майже всі вікна фасадних будинків тепер забиті. Але в місті прибране сміття і побілені навіть бордюри, тут є відчуття складного, але життя.
На прощання передаємо рятувальникам комплімент їхній праці, який почули в потязі дорогою до міста.
- У кожного – свій фронт. Ми свій фронт тримаємо міцно. Люди вдячні, – каже Максим Курчик.
***
За словами начальника внутрішньої та інформаційної політики Херсонської ОВА Олександра Толоконнікова, від російських обстрілів постраждало багато працівників комунальних служб.
- Багато гинуло прибиральників, у ХОКАРС – чимало постраждалих, були загиблі електрики, поранені газовики, працівники водоканалу. За рік обстріли змінилися. Половина, а іноді й більше – це дрони. Мінометних обстрілів по Херсону майже немає. Мінометні групи з плавнів змінили на дронові. За минулий тиждень по області було понад 2500 дронових атак, більшість з них – по Херсону. Також б’ють артилерією та з РСЗВ, – розказав Толоконніков.
Більшість постраждалих отримали поранення під час виконання робіт у червоних зонах.
- Громадський транспорт атакують, закриваються маршрути, які їздили на Острів, Перекопську, на Дар’ївку, Білозерку та інші. У тому й біда, що, зокрема, на Острові залишається близько 200 людей. Ми закликаємо їх евакуюватися, але марно. І скільки разів траплялося, що росіяни атакували волонтерів, які возять їм продукти, також екстрені служби! Були випадки, коли загинули лікарі, які поїхали на Перекопську на виклик. А люди залишаються там і вважають, що їм мають усе привезти й усім забезпечити. Там нема світла, води, майже немає мобільного зв’язку. На Острові залишалося 10 відсотків від усіх людей до війни. А тепер є 10 відсотків від тих 10, і це – велика проблема, – вважає Олександр Толоконніков.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут
Джерело – Укрінформ
