Звільнення славнозвісної Чорнобаївки на Херсонщині її жителі сприйняли як провокацію і до вечора 11 листопада, так і не вірили, що їхнє селище і Херсон, розташований поряд, вже звільнені. Про це Суспільному розповіла місцева жителька, депутатка Чорнобаївської сільської ради Валентина Бурак. Ми поговорили з нею про окуповану Чорнобаївку, життя в ній та про першу зустріч з українськими військовими."Коли російські окупанти зайшли в Чорнобаївку, зайняли нашу сільраду, тут вже ходив їхній новоспечений "голова" зі своїми охоронцями, нам було дуже важко. Росіяни заїжджали на бронетранспортерах, ходили по кожній хаті, дивились. Я була і є депутатом Чорнобаївської територіальної громади, багато хто знав, що я депутат. Російським окупантам мене здали колаборанти. Коли їхала на власній машині, вони кричали, що я депутатка, "шістка" нашого голови Дударя. Мені наказали зупинитись, почали з машини витягати та зламали руку", — згадує Валентина.
Жінка говорить, будо дуже важко, усі боялись спілкуватись. У селищі виявилось багато людей з проросійськими поглядами, які радо зустріли "руський мир". В оточенні Валентини також.
"Я досі не можу зрозуміти, чому люди та близькі мені, і знайомі, не тільки в Чорнобаївці, а й у місті Херсоні, пішли співпрацювати з російськими окупантами", — каже депутатка.
Херсонщина, Чорнобаївка. Покинуті позиції військ РФ біля зруйнованої будівлі аеропорту "Херсон", 9 грудня 2022 року. Фото: Суспільне ХерсонЇЇ домівку обшукували двічі. Перший раз, коли заходили в Чорнобаївку, другий — коли Валентину здав її колишній студент.
"До мене під'їхали, не дозволили їхати на своїй машині, посадили у свою. "Де ви живете", — запитали. Я до домівки привела. Погрожували собаку вбити, в мене собака не прив'язана. Сказала: "Зараз допоможемо прив'язати". Не дозволили зайти у двір, наказали сидіти на вулиці, самі ходили по домівці, по підвалах. Я не знаю, що вони там шукали, довгенько були. Документи передивлялись, а я якраз докторську зараз пишу. Знайшли підручник по суднобудівництву, і кажуть: "А ви що тут, кораблі будуєте?" Я кажу: "Не знаю, звідки взявся цей підручник". Всі були в балаклавах, один – ні, говорив щирою українською, я зрозуміла, що це зрадник", — згадує Валентина.
Депутатка переконана, що росіяни шукали партизанів в домівці. Рейди проводили постійно. Тому зайвий раз люди намагались нікуди не виходити. У дні проведення псевдореферендуму Валентина з мамою зачинились у будинку і нікому не відчиняли двері. Каже дуже тяжко було дивитись на людей, які бігали з триколорами по селищу.
Херсонщина, депутатка Чорнобаївської сільської ради Валентина Бурак, 25 вересня 2023 року. Фото: Суспільне ХерсонСама Валентина з початку повномасштабного вторгнення почала волонтерити, допомагати людям, яким важко було пережити окупацію. Возила з Херсона продукти в Чорнобаївку, бо в селищі вже нічого не залишилось.
"Спочатку ми виїжджали через Степанівку, всі знають — через поле, через рови. А потім вони перерили там дорогу, не давали змоги нам потрапити до міста. Потрібно було через блокпости їздити. На блокпостах вони жінку не сильно чіпали, але іноді були такі цікаві речі: перевіряли повністю автівку, під килимки заглядали, запитували чи не веземо ми бомби, чи ще щось. Пам'ятаю, коли пройшов оцей псевдореферендум, на третій день ми в місто виїхали з мамою, вони запитали: "Ви куди їдете?" "В місто, скупитись", — відповідаю. А вони: "А ми думали, ви в Москву їдете". Пам'ятаю, як на блокпості мене запитали: "А ви Бандеру знаєте?" Я не розуміла, для чого ці питання. Ну звісно, кажу, знаю, у школі вивчали. Тобто такі недолугі питання", — згадує Валентина.
Погано ставились на блокпостах, де стояли ДНРівці, говорить волонтерка. Особливо поблизу Білозерки, їй доводилось туди їздити за інсуліном для людей. Пригадала вона і випадок, коли на одному з блокпостів у її телефоні виявили фото з автоматом.
"Тільки почалась війна, у нас організувалась своя територіальна охорона, ходили охороняли магазини, маленька така – і дівчата, і хлопці. І була фотографія з автоматом. У деяких були, я просто взяла спробувати. На блокпосту дві години мені виносили мізки, але віддали телефон. Після того я все почистила, працював тільки дзвінок у Фейсбук. Дуже багато всього було", — говорить Валентина.
Вона і досі не може зрозуміти як та сталось, що у Чорнобаївці було багато прихильників російських окупантів. Вони першими отримували від них всякі виплати та гуманітарну допомогу, а зараз точно також ходять отримувати допомогу від українських волонтерів.
"Ми бачили, що жителі Чорнобаївки багато хто отримував руську оцю допомогу і зараз приходять. "Все ті ж на манежі". І є ці люди. Такий біль в серці, що безкарно вони живуть. Коли ми розмовляли, то кажуть – треба докази, ну і що, що вони брали? І якщо є паспорт, ми знаємо, що деякі люди побрали паспорти, то нам сказали — реєстру паспортів немає, це якщо ми знайдемо у них паспорт, то тоді ми щось можемо довести, а так – тяжко", - говорить депутатка.
Жителі Чорнобаївки з українськими прапорами вийшли на вулиці, 11 листопада 2022 року. Фото надала Альона КаліченкоПро визволення Чорнобаївки
Свої відчуття у день звільнення Чорнобаївки, Валентина називає ейфорією. Говорить, зрозуміти її стан можуть всі, хто так довго чекав на визволення. Каже, спершу, коли дізналась про те, що у селище зайшли українські військові, не повірила."Я пам'ятаю, 11 числа (листопада — ред.) я поїхала на Нафтогавань. Їду, а там прапори висять українські. Питаю: "А що це за прапори на будинках люди почали вивішувати? А всі говорять: "Та наші прийшли". Ми до 11-го, до вечора ще не вірили, що наші. Чому? Тому що думали, а раптом це провокація?", — згадує Валентина.
Увечері до неї прийшов актив села: люди, з якими співпрацювали в окупації. Вони підтвердили, що українські військові вже у Чорнобаївці, їх бачили біля літака на в'їзді до селища. Валентині повідомили, що наступного ранку просять зібратись представників влади.
"Влади залишилось небагато – два депутати та секретар виконкому. Ми прийшли до нашої арки "Ласкаво просимо до Чорнобаївки" о сьомій ранку. Напередодні увечері місцевий хлопчина зідрав з неї російську ганчірку і повісив наш прапор. Багато людей прийшло. Ви не розумієте, яка це була ейфорія. Ми стояли всі тут, всі жителі вийшли. І машини їхали з нашими. Боже, ми й плакали, всі машини зупинялись, ми з ними цілувались, ми обіймались, ми фотографувались, ви не розумієте, яка це була ейфорія". — згадує Валентина.
Жителька Чорнобаївки Валентина Бурак тримає в руках український прапор, листопад 2022 року. Фото: Валентина Бурак/FacebookКаже, що першими під'їхали іноземні журналісти, брали інтерв'ю. Так рідні та знайомі дізнались, що вона жива і з нею все в порядку.
"Пам’ятаю той момент, під’їжджає Хаммер, здоровенна машина американська, виходить мужній чоловік і говорить: "Доброго дня, Чорнобаївка! Хто тут є влада?" Я кажу: "Я, я депутат". Каже: "Мені треба моїх хлопців розселити. Я командир батальйону, який вас звільняли. Допоможіть" Я кажу: "В мене є машина". І коли за мною їхали машини того батальйону, ми в'їжджали в село, ви не уявляєте: всі кричали: "Слава ЗСУ!", "Наші хлопчики". Всі обнімались, кланялись, падали навколішки", — розповіла Валентина.
Згадує, що люди відразу принесли продуктів, щоб нагодувати хлопців. У школі-інтернаті відкрили клас, поставили столи. Воду гріли вдома на газу, бо електрики не було, і в термосах носили до школи.
"Ми їх так пригощали, вони потім нам сказали: ніхто нас так не зустрічав, як у Чорнобаївці. Допомогли їм розселитись, півтора місяця вони нас захищали. Допомогли нам з водою, бо не було, і продуктами, давали гуманітарку, розвозили тим людям, які погано ходять, які потребують, які не брали російську допомогу", - розповіла Валентина.
Фото надала Альона КаліченкоЗгодом, каже, повернувся голова, секретар, працівники сільради. Почали налаштовувати Пункти незламності. Волонтери допомагали у приготуванні їжі. Багато жінок, згадує, готували хлопців вдома, намагались порадувати їх домашнім. Об'єднувались і по 45-60 людей годували. Зараз цю бригаду перевели, але вони й досі підтримують зв'язок із жителями Чорнобаївки.
"Коли побачили ці перші машини ЗСУ, ви розумієте — така ейфорія, ми кричали від радості, ми себе не чули, ми кричали: "Слава ЗСУ!" Але я себе не чула, того що людей було багатенько, ми махали прапорами, такий адреналін був, що досі в мене мурахи", — розповіла Валентина.
Що відомо про окупацію Чорнобаївки армією РФ
24 лютого 2022 року російські військові перетнули кордон України та розпочали масштабне вторгнення. На Херсонщині кілька днів йшли бої. 1 березня війська окупантів зайшли в Херсон.19 березня поблизу Херсона на аеродромі у Чорнобаївці Збройні сили України знищили передовий командний пункт 8-ї загальновійськової армії Південного округу РФ. 24 березня на Чорнобаївському аеродромі Збройні сили України вдесяте завдали нищівного удару російським військам.
27 травня російські військові обстріляли Чорнобаївку на Херсонщині. Внаслідок атаки постраждала місцева родина — чоловік та жінка поранені, їх син загинув.
15 червня військові РФ обстріляли район ринку у Чорнобаївці. Через обстріли двоє людей загинули, є поранені місцеві жителі.
27 червня у Чорнобаївці на Херсонщині здійснено замах на так званого "місцевого керівника" Юрія Турульова. Раніше СБУ оголосила йому підозру у колабораціонізмі.
4 серпня у Чорнобаївці ЗСУ знищили пункт управління 22-го армійського корпусу берегових військ Чорноморського флоту РФ. Також 21 вересня Збройні сили України знищили пункт управління 7-ої десантно-штурмової дивізії у Чорнобаївці на Херсонщині.
9 листопада Росія заявила, що відведе війська на Херсонщині з правого берега Дніпра на лівий — тобто з Херсона та прилеглих населених пунктів. Такий наказ дав міністр оборони РФ Шойгу командувачу російськими військами в Україні Суровікіну.
10 листопада Зеленський повідомив, що українські військові звільнили 41 населений пункт на півдні України. 11 листопада 2022 року Збройні сили України зайшли в Херсон та Чорнобаївку.
Суспільне Херсон