Попри щоденні обстріли Херсона з тимчасово окупованої російськими військами частини області, у місті продовжують працювати школи. От тільки дуже часто замість класів і дошок — комп’ютери чи планшети, а замість живого спілкування з однокласниками — відеочати. Водночас більшість вчителів Херсона від початку повномасштабного вторгнення РФ не покидали місто й продовжують роботу. Історію одного з педагогів розповідає FREEДOM.Третій рік у форматі онлайн учитель Сергій Бондар викладає своїм учням географію з прифронтового Херсона. Робочий кабінет Сергій облаштував удома. Довелося адаптуватися і до перебоїв електроенергії, зв’язку та інтернету.
“Після сильних обстрілів ми можемо залишитися або без інтернету, або без світла. Заряду ноутбука достатньо, щоб провести три уроки. Якщо немає інтернету, то ми роздаємо мобільний інтернет на ноутбук і проводимо урок за такої можливості. Тому що працювати потрібно. Ми не можемо залишити дітей наодинці з цією проблемою. І тому кожен виходить зі становища по-різному”, — розповідає вчитель географії Сергій Бондар.
Поки триває урок, на телефоні відкрита інтерактивна карта повітряних тривог. У разі небезпеки всі учні, які перебувають на території України, йдуть в укриття. Навчання в таких умовах, каже вчитель, вимагає від усіх учасників мужності та терпіння.
“Іноді страшно буває. І ми дуже сильно переживаємо, щоб ще не показати свій страх на уроці. Тому дуже швидко реагуємо на всі обстріли й будь-яку іншу ситуацію в нас”, — зазначає вчитель.
Сергій не виїжджав із рідного Херсона навіть під час окупації російськими військами. У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 22 року, його родина прокинулася від обстрілів. Того ж дня війська РФ прорвали адміністративний кордон Херсонської області з боку тимчасово окупованого Криму. Зайшовши в місто, загарбники майже одразу розпочали полювання на українських педагогів.
“Сиділи вдома. Були деякі вчителі, яких розшукували. Запитували: “Чого ти ще не працюєш, іди працюй у школу”. Як вони казали: “Росія тут назавжди, досить викаблучуватися, йдіть і працюйте”. Хтось виїхав на підконтрольну територію України, щоб працювати далі. Хтось підпільно працював у місті. Як я”, — розповідає Сергій Бондар.
Нині Антонівка, де раніше в школі працював Сергій, як і всі прибережні райони, — в особливій зоні ризику. Атаки російських дронів тут фіксуються щодня.
“Школа знаходиться у нас поблизу Антонівського мосту. І ми залишилися зараз без будівлі. Тому що повністю обстрілювали кілька разів. Школу зруйнували. Ми тримаємося, відбудуємося. Усе буде добре”, — переконаний Сергій.
Працювати дистанційно з учнями Сергій звик ще під час пандемії коронавірусу. Нині під час повномасштабного вторгнення онлайн у класі збираються й ті учні, які були змушені евакуюватися за кордон.
“Особисто я чому з Херсона не їду… Тому що потрібно, щоб тут хтось був. Тому що є дуже багато роботи, яку потрібно виконувати, залишаючись у місті. Я як заступник директора теж — це і документація, і допомога, яку надає держава. Ми її отримуємо. Це і видані гаджети, це була і видача підручників, які ми отримуємо і розповсюджуємо серед дітей, батьків. Я відчуваю, що маю залишатися в Херсоні. Я і залишаюся у Херсоні”, — зазначив Сергій Бондар.
Минулого навчального року в Херсонській області працювали 187 освітніх закладів. У них навчалися майже 166 тисяч дітей. Онлайн-формат навіть під час повномасштабного вторгнення не знижує показники успішності, розповідає Сергій.
“Звичайно, діти кажуть, що сумують за школою. Іноді буває, звертаємося одне до одного, що хотіли б побачитися за партами в школі, іноді згадуємо ці моменти. Так, сльози навертаються на очі, але все одно ми живемо і працюємо далі. І сподіваємося на якнайшвидше звільнення наших територій і повернення до офлайн-навчання, щоб покращувати ще більше наші результати”, — зазначив учитель.
