Це було у мирному 2018… На порозі стояв Новий рік, у домі Олени Філоненко традиційно пахло хвоєю та мандаринами. Вона стояла серед своєї затишної кухні і думала, як зробити приємні сюрпризи своїм рідним і близьким.
Створювати солодкі смаколики було Олениним хобі, до якого бралася у вільний від роботи час. Випікати навчилася від мами, яка, хоч все життя і пропрацювала бухгалтером, але створювала неймовірну домашню випічку.
Отже, вирішувала: тортик, печиво з корицею чи може… Тоді й виникла ідея напекти імбирних пряників. З крихтою пахучого цитрусу, корицею і медом. Щоб лише вдихнули аромат – і відчули тепло дому. Тож, додавши до класичного рецепту нотки своєї душі, вимішуючи тісто і вимальовуючи візерунки глазур’ю, вона й не здогадувалася, що все це стане справою її життя.
Пряники мешканки одного з містечок лівобережної Херсонщини дарували людям радість, а згодом, коли війна змусила покинути свій рідний дім, саме ця робота допомогла їй не поставити життя на паузу, а розпочати працювати на новому місці.
Журналісти “Білозерка.info” знайшли творчу переселенку і розпитали як іде пряничний бізнес та що змінилося в житті у час повномасштабної війни.
“Усе почалося з бажання зробити приємне…”
“Пригадуючи ті свої перші прянички, завжди сміюся. Ось нещодавно знайшла фото, і вкотре підняла собі настрій. Кривенькі чобітки, зайчики, діди морози… Я ж малювати не уміла! Від слова зовсім. Тож розписувала ті пряники й мало не плакала. Але бажання зробити приємне таки перемогло, і у дорогих серцю людей таки були подарунки від мене”, – згадуючи, як зробила перший крок, розповідає Олена.
Та коли рідні й друзі спробували її смаколики, щиро здивувалися і почали переказувати про них своїм знайомим. І невдовзі сім’я Філоненків отримала перше замовлення. Жінка працювала тоді в центрі зайнятості, часу мала небагато, але, дізнавшись про бажання придбати її пряники, взялася до роботи. Допоміг чоловік Олександр.
Попит на її солодкі імбирні пряники не закінчувався новорічними святами. Далі вона пекла і розмальовувала смаколики до дня Святого Валентина, 8 Березня, Великодня, особистих дат. Створювала також так звані топери – пряничні фігурки, які наче оживляли тортики, а, траплялося, клієнти замовляли цілі пряничні композиції.
З переїздом допомогла… клієнтка
Перед повномасштабною війною майстриня пряничних справ вийшла на широкі об’єми. Щоб віддати замовлення, а тепер вони були корпоративними, тобто пряники на увесь колектив, а ще до свят в школи, садочки, їй доводилося працювати день і ніч. З тим розуміла – захоплення переростає у бізнес. То ж створила в інстаграмі свою сторінку, і таким чином розширила географію замовлень. Тепер її пряники мандрували Україною і за кордоном.“Було таке, що я пекла по 200–300 пряників в день. Завдяки друку малюнків на принтері собівартість виробів значно зменшилася. Хто ж буде купувати навіть рукотворний пряник за 200–300 гривень? А з принтером вони вартували вже 30–40… Старалася виконувати замовлення різної складності. Коли клієнти не знали, що хочуть в результаті, а просто розповідали про людину, для якої готують солодкий подарунок, включала фантазію… Мені все це так подобалося. А тут… війна!” – говорить майстриня.
Вони виїжджали з Херсонщини важко, через два місяці після російської окупації. Боялися зробити крок у невідомість. Підштовхнула до того постійна клієнтка Олени Філоненко з Хмельниччини. Вона щиро запропонувала допомогу щодо облаштування на новому місці. Лише з другої спроби родина змогла вибратися з окупованого міста.
“Добре, що моє захоплення таке мобільне. Звичайно, тут важке приловчитися до економного використання електроенергії, бо ж плита електрична. Впливає на створення пряників і клімат. Адже після випікання вони мають висихати 10 годин, а тут набагато вологіше ніж у нас на Херсонщині повітря. Далі потрібно зробити малюнок. Створити його спочатку у фотошопі, а потім перенести на пряники, які мають чимало форм – від рослин до людських силуетів. На прянику взагалі можна намалювати будь-що, навіть емоцію: усмішку, поцілунок. Та й насправді даруємо ми не пряник, а душевну насолоду!” – із захопленням каже про свою справу Олена.
“Я сама собі режисерка!“
Працюючи як ФОП Олені Філоненко доводиться опановувати чимало професій: вона займається і графічним дизайном, і випіканням, а далі працює пакувальником і навіть логістом, розсилаючи пряники по усім куточкам України та світу.“Я сама собі режисер: і художник, і маркетолог, і навіть вантажник, коли потрібно зробити заготівлю для нової партії пряників або доставити запаковану продукцію перевізникам”, – сміється жінка.
Разом з тим щиро зізнається: дуже важливими для неї є відгуки клієнтів. Каже, що завжди з нетерпінням чекає повідомлення про те, чи все добре з доставкою, чи сподобалася випічка. Її пряники все частіше вирушають за кордон – до Іспанії, Італії, Польщі, Канади, США, куди від повномасштабної війни змушені були виїхати земляки та шанувальники імбирних смаколиків.
Жінка розповідає, що одного разу навіть трапився казус: пряники, які до Великодня замовляли в Італію, опинилися в Англії. Довелося знову організовувати доставку. Але клієнти залишилися задоволеними, бо солодкі вироби від Олени Філоненко зберігаються дуже добре – до шести місяців.
“Коли ми виїхали з окупації, я більше як через вісім місяців розкрила пряничок, який вивезла як пам’ять зі свого дому. Він був таким же м’яким. Може, хіба що трішки втратив аромат, але те, мабуть, помітила б лише я…” – каже наша співрозмовниця.
Рецепт своїх імбирних пряників майстриня береже у секреті. Та говорить, що насправді він класичний, і справа тут не лише в інгредієнтах, серед яких мед, борошно, якісне вершкове масло, глазур на білках, і, звісно, спеції – імбир, кориця, коріандр, а на новорічно-різдвяні свята – ще й цитрусові. Потрібно вивчити й підібрати температурні режими, способи замісу та багато-багато інших тонкостей. Все це приходить з досвідом, коли набиваєш руку та відчуваєш серцем.
“Є кулінари, які печуть пряники на так званому козульному тісті, а я печу на меді. Так пряники стають м’якшими й ароматнішими. До речі, мед на Хмельниччині інший – солодший та пряний. І хоча сама я люблю нейтральніший смак, мої клієнти задоволені”, – каже про рецептуру майстриня.
“Люди вдихають пряничний аромат і згадують дім!”
За словами Олени Філоненко, під час війни пряничних замовлень стало менше, але майстриня пройшла майстер-класи й освоїла нові техніки: наприклад, зефірну флористику. Втім, імбирні пряники залишаються беззаперечними фаворитами творчої підприємниці. Тепер, у воєнний час, 80 відсотків усіх замовлень йдуть з інтернету.
“Якось я робила замовлення в подарунок одному чоловікові на ювілей. Це була яхта, бунгало з пальмами, морем, жовтим піском… Така яскрава 3D композиція 30 на 40 см з безліччю мілких деталей. Чого там тільки не було – і все їстівне! А, буває, потрібно вигадувати щось неординарне, з огляду на уподобання, заняття, вік чи риси характеру людини, якій призначений солодкий сюрприз. До речі, одного разу мене попросили зробити імбирний пряник солоним. Та від такого замовлення я відмовилася, бо як пряник на меду може бути солоним?” – розповідає кондитерка.
“Люди пишуть мені, що вдихають пряничний аромат і згадують дім. Вони скидають мені натхненні відео і доводять до сліз. “Твої пряники пахнуть затишком, кухнею, теплом херсонського вечора, приємним вітриськом біля Дніпра… Розумієш, це наш запах, домашній!” – такі відгуки під час війни бентежать моє серце. Бо я й сама дуже хочу додому!” – ділиться найвідвертішим Олена.
Тепер солодкі витвори Олени Філоненко видаються не просто частуванням. У них – милі спогади, затишок та віра в мирне майбутнє, яке ми усі обов’язково побачимо знову.
Ірина Квітка