Військовослужбовець 124 окремої бригади територіальної оборони морської піхоти ЗСУ Сергій на псевдо "Покемон" четвертий місяць перебуває на лікуванні у шпиталі. Він отримав поранення під час виконання бойового завдання на одному з Дніпровських островів на Херсонському напрямку. Попри часткову ампутацію правої ноги, після відновлення чоловік планує знову стати у стрій.Внаслідок бойових дій на Херсонських островах майже не лишилось дерев і цілих будинків, каже військовослужбовець.
"Там вже повністю все зруйнували, людей немає. Там одні руїни. Важко пересуватись, коли довкола тебе забори, сітки, за які можна зачепитись. Буває, що дрон летить, або ще щось. Тобі треба якось реагувати, а в тебе нога заплуталась. І це найважче, бо у тебе вже починається паніка: що робити? Буває в такі моменти, що страшно", — сказав він.
Сергію 23 роки. Чоловік служить у 124 окремій бригаді тероборони морської піхоти ЗСУ. Родом із Кіровоградщини. Розповідає, має шістьох братів та сестер, а сам — четвертий син у родині. Два роки тому він підписав контракт зі Збройними Силами України і вступив до лав 35 бригади морської піхоти. До того працював у будівництві, займався боксом та бойовим самбо. Каже, що псевдо "Покемон" отримав у навчальному центрі.
Військовий 124 бригади тероборони морської піхоти ЗСУ Сергій на псевдо "Покемон", Одеса, 18 січня 2025 року. Суспільне Херсон"Це як на Донеччину приїхали. Кажуть: "Тебе звати як кулемет". Відповідаю: "Так, так і підбирали мені". Кажуть: "Ти ж здоровий, будеш кулеметником. Якщо тебе звати "Покемон", то ось тобі кулемет, буде твоїм побратимом. Теж "покемоном" зветься", — згадує Сергій.
Військовослужбовець говорить, що свій перший бій на Донецькому напрямку запам’ятав на все життя.
"В перший штурм було страшно все: як це все летить, все зривається, як побратими були 300-200 — це було, звичайно, страшно. У мене там і думки не було. Там головне — вижити. Ти коли в окоп заходиш, то можеш їх отак бачити. І вони тебе бачать. Ти ідеш і розумієш, що ти маєш першим вистрілити, щоб не вистрілили в тебе", — каже чоловік.
Військовий 124 бригади тероборони морської піхоти ЗСУ Сергій на псевдо "Покемон", Дніпровські острови, Херсонщина. Військовий на псевдо "Покемон"Після поранення, отриманого на Донеччині у вересні 2023 року, Сергій продовжив службу і вступив до лав 124 окремої бригади територіальної оборони морської піхоти.
"От що я помітив: на Донеччині не так люди до нас ставились, як у Херсоні. У Херсоні краще ставляться до військових. Дякували, казали, що вони з нами, солодощі приносили, радісні були", — сказав "Покемон".
6 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання на одному з Дніпровських островів Сергій наступив на міну-пелюстку та отримав поранення.
"Вся територія була засіяна "пелюстками". Їх не видно взагалі. Ми щось з хлопцями йшли. Перший пройшов нормально. Тоді хлопці крикнули: "Дрон!" Я присів, як зразу вибух. Я не міг зрозуміти, що сталося. Я до ноги не кинувся, не дивився. Тоді зрозумів, що не можу встати. Дивлюся на ногу, а вона розірвана була", — розповів Сергій.
Попервах після поранення відчував сильні фантомні болі на місці ампутованої ноги, розповідає "Покемон", мав проблеми зі сном.
"Все одно, я відчуваю стопу, відчуваю пальці. Буває навіть рухаю ними. Буває, лежиш і відчуваєш, що на нозі пальцями рухаєш, або ступню. П'ятка чухається буває, і не знаєш, де її почухати", — говорить він.
Якою б важкою не була ситуація завжди намагається знайти позитив, ділиться Сергій.
"У футбол грали на милицях, я навіть не знав, що можна так було гуляти. Так, звичайно було незручно. Зібрались на футбольному майданчику, приїхали всі без правої ноги. То були моменти такі смішні, особливо коли під праву ногу попадає і хочеш вдарити по м’ячу, а воно не виходить", — каже боєць.
Військовий 124 бригади тероборони морської піхоти ЗСУ Сергій на псевдо "Покемон", Одеса, 18 січня 2025 року. Суспільне ХерсонПеребуваючи в Одесі, Сергій підтримує дружні стосунки з одним з побратимів, говорить намагаються завжди бути на позитиві, та до цивільного життя звикнути складно.
"Я не можу заснути, бо тиша, це мені незвично. Якщо тиша, ми вже знаємо, що ждемо прильотів і буде йти штурм. Бувало ставили питання: "А ти вбивав?" Я такий, кажу: "Це по-любому. Кажу, або ти і його, або він тебе, і тут в тебе варіантів немає". Питання таке задавали, що не хотілося б відповідати. Хочеш, пішли, побачиш, чи вбивав, чи ні. Такі питання коли ставлять, то я не розумію сенсу в цьому. Буває момент, ти продивляєшся фото, вже розумієш, що тих людей немає в живих. Що ми разом з однієї чашки пили, з однієї ложки пили. Ти розумієш, що більшу частину з них вже немає", — розповів Сергій.
Зараз він пройшов лікування і перебуває в Одесі. Після відновлення планує повернутись у стрій. Після закінчення війни, розповідає, хоче розпочати власну справу, а ще — повернутись на Херсонщину.
"Найбільше мені сподобався Станіслав, Станіславські гори, куди ми їздили. Краєвиди гарні дуже. Хочеться стати, пофотографувати. Розумію, що не можна, але вони дуже гарні. Такі місця. Хочу після війни поїхати туди", — сказав захисник.
Суспільне Херсон
