Під час війни кожен з нас знаходить собі заняття, аби бути корисним людям та наблизити такий очікуваний мир. У Білозерці мешкає кінолог Сергій Єрьоменко, який під час війни став рятівником для чотирилапих: він утримує собак, господарі яких виїхали в спокійніші регіони, допомагає розшукувати заблукалих тварин після російських атак і доглядає за десятками хвостатих, які стали його тимчасовою родиною.
Чоловік, який у Білозерці на подвір’ї свого власного будинку облаштував вольєри, щоденно опікується 15 собаками. Кількість тварин у його вимушеному притулку постійно змінюється. Війна не шкодує покинутих чотирилапих: собаки потрапляють під обстріли, і, буває, тижнями бігають голодні вулицями населених пунктів, які ворог вкриває артилерією та дронами. Доводиться рятувати їх від виснаження, лікувати й відгодовувати.
Хтось вважає, що сьогодні не до тварин, мовляв, аби самим вижити. А Сергій називає проблему покинутих собак в селах, наближених до фронту, екологічною катастрофою, про яку дуже мало говорять.
До повномасштабної війни чоловік був успішним дресувальником. Цю справу він полюбив ще хлопчиськом, коли відвідував секції колишнього ДОСААФу, навіть мріяв стати ветеринаром. Натомість до улюбленого заняття Сергій йшов довго: у свій час здобув освіту економіста фінансиста, працював у Білозерському відділі освіти, а згодом – у банківській установі.
А коли у 2010 році в банку відбулося скорочення, чоловік пішов працювати на суднобудівний завод охоронцем, у нього з’явилося більше вільного часу. Тоді душа й потяглася до справи, яку любив і умів. І згодом Сергій таки став сертифікованим кінологом: отримав диплом міжнародного зразка за спеціальністю інструктор з дресування службових собак.
“Я мав 4–5 занять на день. Були і групові, й індивідуальні. Дресував різні породи, допомагав у соціалізації собак, адаптації серед людей. Насправді це дуже важливо, бо собака може бути й зброєю, і потрібно чимало працювати над тим, аби вона не складала небезпеки”, – розповідає кінолог.
“Ось Бостон… Вівчарці вісім років. Я почав займатися з нею задовго до війни, коли їй було всього дев’ять місяців. Дресував на послух, на захист… Після повномасштабного вторгнення господар виїхав, а собаку привіз мені на перетримку. Так ми разом і пережили окупацію… Орки не раз приходили до мене додому з перевірками. Усе цікавилися, чи я часом не військовий кінолог, оглядали татуювання, перевіряли будинок. А через рік, коли Херсонщину звільнили, приїхав господар Бостона, який увесь цей час надсилав кошти на його утримання. Привіз нам гостинців, а Бостон його… не впізнав! Звісно, чоловік розхвилювався… Та раптом вівчарка стрибнула у бус господаря і сіла на те сидіння, де завжди їздила. Пригадала, почала радісно гавкати, кликати господаря, щоб їхати додому… Але куди їхати? Те село, де раніше мешкала родина Бостона, під постійними обстрілами! Тож господарю довелося знов залишити пса в мене…”, – щиро ділиться Сергій Єрьоменко і розповідає ще одну трагічну історію про алабая Ірини Науменко, яка загинула під час обстрілу.
“Їхня сім’я купила двох цуценят-братиків. Одне – Ірі, друге – її братові. Коли був обстріл, і Іру смертельно поранило, щеня алабая брата загинуло, а Ірин алабайчик залишився неушкодженим. Тепер пес підріс, його приводив на заняття Ірин брат. От я працював з ним, а Іра мені не виходила з пам’яті… Ми ж колегами були в відділі освіти! Треную її алабая і думаю: може, бачиш десь, який красень виріс! Зараз він у батьків Ірини живе. Вони його як дитину ростять. Так і кажуть – це Ірин алабай…”
Алабай загиблої Ірини Науменко.
Сергій називає себе вимушеним волонтером, бо тепер самотужки освоїв ще й ветеринарну справу. І все частіше трапляється, що доводиться шукати собак після обстрілів.“Люди просять врятувати собак… Що ж, їдемо. Останнього разу, коли намагалися знайти песиків, і самим довелося від дронів утікати… Почав працювати з волонтером Женею Чорним, який привозить мені поранених тварин, а я їх лікую та виходжую. Та й не кожен з тих, хто залишив на мене пса, може платити за його утримання. Хтось просто перепрошує й ставить перед фактом: мовляв, ми залишаємося за кордоном назавжди… А є серед господарів собак й ті, що самі залишилися без нічого: їх оселі ворог зруйнував, а люди зараз, проживаючи у модульних будиночках та отримуючи мізерну допомогу, ледве зводять кінці з кінцями. Хіба я можу говорити їм про якусь оплату?..”
Алабай із Антонівки
Кінолог дуже тішиться, коли йому вдається прилаштувати своїх підопічних у добрі руки. Розповідає, як нещодавно віддав трирічну вівчарку Арію на Кіровоградщину, а двох службових собак, яких тренував на агресію та пошук, забрали військові у прикордонний загін.
Сергій і прилаштована вівчарка на Кіровоградщину“Так що вважайте, вони тепер мобілізовані”, – усміхаючись, каже чоловік.
Радіє й тому, що серед його клієнтів, які виїхали на захід України та за кордон, є ті, які не кидають своїх улюбленців, продовжують ними опікуються і плекають надію, що повернуться додому і заберуть собачок.
Прилаштована на позиції прикордонникам.“Вони надсилають кошти на утримання, а я їм – відеозвіти. Разом з тим веду у телеграмі групу “Кінологія у незламній Херсонщині”, де допомагаю людям побудувати з собакою довірливі стосунки, і зробити спільне життя гармонійним. Також маю свій тік-ток, де є багато навчальних відео” – розповідає чоловік і додає, що на життя заробляє відеоуроками у zoom та дресуванням собак, яких люди, навіть попри обстріли, привозять для занять у Білозерку.
Правда, щодня перебувати у селищі, та ще й знаючи, що виїхати з такою кількістю псів просто нереально, стає все небезпечніше. Поряд з кінологом його рідні – батько Олександр Васильович та син Владислав. Вони – його перші помічники й затяті однодумці.
Цікава історія склалася у Сергія і з його власними собаками, яких наразі чотири. До війни чоловік був переконаний: у його домі мешкатиме лише один пес, бо це ж, мовляв, неабияка відповідальність. Собака – як дитина, нею потрібно постійно займатися, приділяти час. Сергій обрав для себе сильну і незалежну породу – Кане-Корсо. Кінологові цікаво було провести ранню соціалізацію та тренування такого пса, адже це є вирішальним для темпераменту цікавої породи. А під час війни ті господарі собак таких порід, що не могли з різних причин утримувати їх самотужки, дізналися про відчайдушного кінолога і почали дарували своїх темпераментних псів білозерчанину.
Кане Корсо Адєль і Ардон – особисті собаки Сергія
Доріус, третя собака СергіяВтім, сам Сергій та його сім’я у постійній небезпеці. Батька шість місяців тому поранило під час обстрілу. Слава Богу, йому вдалося одужати, і тепер він знову допомагає кінологу.
Біля самого дому Єрьоменків теж прилітало. Пошкодило дах, трохи побило уламками вольєри, але всі песики вижили.
“Ну як у такій складній ситуації можна ще й скількох собак утримувати?” – запитую у кінолога.
Задумуючись, Сергій Єрьоменко відповідає:
“І справді, живемо ми тут як на пороховій бочці. Росіяни не шкодують мирних мешканців, руйнують їхнє життя… Але я до всього навчився відноситися по-філософськи. Колись це обов’язково закінчиться. Головне – не здаватися, робити те, що можеш, аби бути корисним суспільству. Є такий всесвітньо відомий психіатр Віктор Франкл. Під час Другої світової війни був узником нацистських концтаборів – Освенцима та інших. Так от він сказав: “Першими ламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них ті, хто не вірив в те, що це коли-небудь закінчиться. А вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань, що може або не може статися”.
На завершення розмови чоловік щиро звертається до жителів селища:
“Тримаймося, дорогі білозерчани! Не важливо – тут ви, або десь далеко, знайте: все буде добре, ми обов’язково вистоїмо!”
І ці прості слова так гріють і водночас так бентежать душу…
Ірина Квітка, Білозерка Інфо
