Роман Баклажов — волонтер, підприємець, депутат Дніпровської райради міста Херсона, член Громадської ради при Херсонській ОДА. Фото Ігоря Бойченка.
Під час окупації Херсона Роман Баклажов провів 54 дні в російській катівні. Він пережив катування, став свідком багатьох злочинів.
Відверта проукраїнська позиція — то вже достатній привід, щоб потрапити до лап окупантів. Але в пана Романа був ще один епізод з минулого, який не міг пройти повз увагу росіян, — у 2014 році він був у складі «Правого сектору».
Зараз чоловік, що як ніхто інший розуміє проблеми тих, хто пройшов російські катівні, вважає головною своєю справою допомогу цивільним полоненим. Свою історію волонтер розповів для читачів «Вгору».
«Була в мене візитівка Яроша, але ми її сховали»
На питання, чому він, людина, що має хоч і півторамісячну, але все ж історію перебування у складі «Правого сектору», одна згадка якого для росіян залишається чимось на кшталт червоної ганчірки для бика, не виїхав з міста, Роман спочатку віджартовується, мовляв, Арестович же сказав: два-три дні — і все. Але потім наводить типовий для херсонців аргумент: «Це мій дім, чому я повинен виїжджати? І ми ж віримо в ЗСУ».
Правда, розповідає, що десь тиждень після вторгнення на вулицю носа не вистромляв, чекав, поки все якось вгамується. Все, що треба було сховати від очей росіян, закопав чи вивіз з дому. А потім зателефонувала волонтерка Ірина Дерев'янко, вона ж голова профспілки спортсменів Херсонської області, і каже: треба щось робити. Тож все почалось з того, що Роман запропонував своєму другу-фермеру, в якого було сто тонн картоплі, роздати її людям. Роздавали. Потім стали в Ірини вдома готувати обіди і годувати людей гарячою їжею, потім за допомогою одеських волонтерів знайшли шляхи забезпечувати людей ліками — також безкоштовно.
Гарячі обіди. Фото з архіву Романа Баклажова.
Волонтерів росіяни спочатку не дуже чіпали, але Роман звернув увагу, що на початку березня почали затримувати хлопців, які були в «Правому секторі». Тоді, не припиняючи волонтерську діяльність, він сховався у своїх друзів:
«На два тижні сховався. До мене ніхто не приїхав. Думаю: якось забули про мене, чи мене немає в списках. Потім повернувся додому і мешкав вже там до того моменту, як мене затримали».
При згадці «всемогутньої антиросійської зброї» у вигляді «візитівки Яроша» Роман посміхається:
«Була в мене візитівка Яроша. Ми її, до речі, сховали в Ірини Дерев'янко за холодильник.
Зараз волонтер впевнений: росіяни здавна стежили за херсонцями з проукраїнською позицією, можливо, мали свою агентуру і у «Правому секторі». І це не порожні домисли. Коли Романа на допитах питали, кого він знає з «Правого сектора», він, щоб нікому не нашкодити, називав прізвища померлих або тих, хто точно виїхав з міста. Почувши одне з імен, росіянин сказав, що сстежить за цією людиною з 2014 року.
«У них на все була одна відповідь»
Те, що в ІТТ на Теплоенергетиків була катівня, знали всі. Роман щодня возив повз неї хліб, розвозив обіди. І за два дні до свого незаконного затримання під час такої доставки сказав товаришу, що от вони їздять вільно, а тут наших хлопців катують…
Тут була катівня в Херсоні, де росіяни e 2022 році незаконно утримували Романа Баклажова. Фото Олександра Корнякова, 2023
Те, що умови перебування незаконно затриманих росіянами були далекі від цивілізованих, факт загальновідомий, і розповіді Романа Баклажова про свої 54 дні — чергові свідчення російських злочинів:
«Камера була мінімум в два рази переповнена завжди. Дихати було неможливо — спека, вологість. Я був як Робінзон Крузо: нігті не підстригав два місяці, борода позаростала. Їжі давали мало, і її навмисно пересолювали. Жменьку пересоленої гречаної каші ми ділили на два рази, щоб вранці щось поїсти і залишити на вечір, бо ввечері нічим не годували. Коли гречка закінчилася, вони почали давати макарони — це був камінь, який неможливо було їсти. Я на підлозі спав, хлопці - на голих нарах: там не було нічого, ніяких матраців, подушок. Ми вели саморобний календар, знали який день, але котра година — ні. І вони там постійно когось катували...»
Медичної допомоги теж не було, хоча деяких в’язнів призначали «лікарями». Все, що такий «лікар» міг зробити, — поміряти тиск, сказати, щоб пили воду, і дати якісь пігулки, що залишились від української установи доокупаційних часів. Якщо комусь ставало зле, «лікар» міг прийти через годину-півтори, а міг і не прийти.
«Коли ти стукаєш в двері, вони питають, яка камера. Ти кажеш номер камери, вони: — Що потрібно? — Покличте лікаря! — Йди на ***! — Води! — Йди на ***! У них на все була одна відповідь», — розповідає Роман.
Але якщо «лікар» і приходив, врятувати нікого він не міг. Коли у камері на очах у всіх після допиту помирав чоловік, «лікаря» пустили лише за годину — як виявилося, не надати допомогу, а подивитися, чи не симулює. А в нього тиск за 200! Коли ж помер, були побоювання, що росіяни звинуватять у його смерті співкамерників. Без допитів не обійшлось, але окупанти вирішили списати смерть «на серце».
Прогулянки були теж не для всіх — на них виводили тільки Колихаєва, який також сидів у катівні на Теплоенергетиків, та дівчат. Про мера Баклажов дізнався у перший же день свого незаконного ув'язнення:
«Коли мене ФСБ-шники передавали вертухаям їхнім, вони кажуть: от, тримайте депутата. Коротше, нічого страшного, у нас тут і мер сидить».
Виявилося, що всі, кого затримали разом з Колихаєвим, були разом з ним. В одній камері з Романом сидів і чоловік з команди мера, і він у різних «лікарів» пошепки питав, чи є Колихаєв у катівні — і щоразу отримував ствердну відповідь.
Візит до колишньої камери, де він провів 54 дні. Фото з архіву Романа Баклажова.
«Йому сказали, катуй — він буде катувати»
Своїх тюремників Роман Баклажов ділить на дві різних групи. Спочатку це були росгвардійці, після ротації їх змінили співробітники російських пенітенціарних установ. Перші відверто знущалися з українців, росгвардійців в’язні сприймали як «реальних орків». Другі знущались лише над «вибраними» — тими, хто їм не подобався, і дуже жорстко били. Вони прекрасно розуміли, що роблять, і виконували наказ.
«Йому сказали, катуй — він буде катувати», — описує своїх тюремників Роман.
Один з ритуалів катівні — треба було кожен раз, коли відчиняли камеру, кричати: «Слава Росії! Слава Путіну! Слава Шойгу!». Деякі охоронці казали, що не треба кричати, коли відчиняють двері вони — але ж як дізнатися, хто саме стоїть за зачиненими дверима?
А були такі, кого Роман називає «упоротими», і декого з колишніх наглядачів журналістам вдалось ідентифікувати. Серед росгвірдійців особливим садизмом відрізнявся Льоша, водій БТРа.
З часом хлопці вирахували алгоритм поводження зі своїми тюремниками: коли б’ють — впасти після третього удару і зробити це натурально. Якщо не впав — ти «Рембо», і починають гамселити натовпом.
У стандартному наборі окупантів були і погрози: «ми тебе зараз вивеземо в ДНР, там тебе розстріляють»; «ми тебе зараз вивеземо в Крим, там тебе посадять на 15 років»; «ми привеземо твою жінку, будемо тебе катувати, а вона на це буде дивитись». Романа хлопці попередили ще на початку, щоб на це не зважав, але навіть розуміння, що це свого роду стандарт їхнього спілкування, в тих умовах не спрацьовувало.
І як могло спрацювати, коли вони фактично були свідками злочинів? В одного затриманих росіяни знайшли в телефоні дитячу порнографію і вирішили «покарати педофіла» — зґвалтували поліцейським кийком. Все це відбувалося в коридорі, але попри гучну музику в камері все чули. А під час ротації росгвардійці передавали цей кийок пенітенціарній службі зі словами: «Ось тримайте тільки за ручку, бо ми її в ж*** засовували».
Фото з архіву Романа Баклажова
«З очей іскри летіли»
Романа Баклажова на допити росіяни виводили чотири рази і вимагали визнати себе нацистом чи фашистом. Згадали і «Правий сектор», і подяку Благодійному фонду з підтримки батальйону особливого призначення «Херсон», директором якого є Роман — про неї волонтер забув, але при обшуку росіяни її знайшли, на додачу ще й прапорець... Висували дикі звинувачення, що він начебто через Червоний Хрест возив вибухівку.
Катували і струмом — чіпляли електроди між мізинцем і безіменним пальцем і на мочку вуха (то ще, можна сказати, «пощастило», декому електроди чіпляли до геніталій).
«Таке відчуття - ти надувна кулька, яка під стелею висить. Ці удари струмом у них називаються «сєвєрноє сіяніє». Чому? Тому що з очей іскри летять, як в мультику про Тома і Джері. Після ударів струмом у мене сипалися зуби і тепер хворе серце. Зараз ми балакаємо, в мене болить серце, і зводить вилиці. Я багато інтерв'ю дав, все більш-менш нормально, але все одно організм реагує. Мозком я розумію, а на рівні підсвідомості реагую».
А ще Роман згадує, що коли перший раз потрапив у камеру, йому здавалося ніби з хлопцями все гаразд. Коли ж повернувся після допиту — подивився на співкамерників зовсім іншими очима:
«Бачу, у одного синці від очей аж до рота. Руки всі фіолетові від синців. Той не може ходити, у іншого нога прострелена. Як завіса з очей спала. То мені з переляку здавалося, що вони всі бодрячком, що все нормально».
Допомога цивільним полоненим
У своє звільнення Роман Баклажов вірив. Декого з «Правого сектору» росіяни доволі швидко відпустили, сподівався, що і його самого потримають трохи і відпустять. Це «трохи» затягнулося на 54 дні.
За словами Романа, після звільнення він два тижні приходив до тями. Пережив ще один обшук — для залякування. Потім, коли окупанти запланували псевдореферендум, намагався виїхати в Європу через Крим — росіяни мало того що не випустили, ще й відверто знущались. Дев'ять годин «промаринрували» в Каланчаку, намагалися змусити записати відео зі словами любові до Росії, а за 15 хвилин до початку комендантської години вигнали незрозуміло куди, довелось у вересні ночувати в полі. Вдруге виїжджав вже через Василівку і зупинився в Одесі.
Роман каже, що десь пів року був повністю недієздатний, всі справи в Херсоні залишив на друзів-волонтерів. Але все одно не сидів склавши руки — після деокупації возив в місто гуманітарку, а зараз отримав мікрогрант від Ротарі та привіз у Херсон пекарню, яку планує запустити.
Але найбільша увага Романа Баклажова зараз сконцентрована на допомозі цивільним полоненим — таким, як і він сам. Заради цього і створений благодійний фонд «Ми майбутнє України», щоб надати допомогу колишнім цивільним в’язням росіян, які на власній шкірі відчули всі злочини окупантів.
Робота стосується і законотворчості, щоб законодавчо були прописані права не тільки військових а і цивільних полонених.
«З нами були військові, — розповідає Роман, — і катували нас однаково, що військових, що не військових. У законі про цивільних полонених нічого не написано — ми вважаємося не цивільними полоненими, а незаконно позбавленими волі».
Також Роман зібрав групу людей, — тих, хто в Херсоні був в полоні, — і допомагає з інформацією, питає про потреби. Спільнота направляє людей на безкоштовне лікування, на реабілітацію.
«Я зібрав інформацію, що трьом десяткам чоловік треба лікувати зуби, домовляюся з благодійним фондом, щоб вони проплатили це лікування. Скоро будемо робити ретріт, виїжджати в Карпати і працювати з психологом».
Найважче, каже Роман, довести до свідомості людей, що звертатися до психолога варто. Чоловіки ставляться до цього зверхньо і не розуміють, що це важлива частина їхньої реабілітації.
«Я сам таким був, поки випадково не потрапив на ретріт, — зізнається волонтер. — Обов'язковою частиною було провести декілька зустрічей, я пішов до психолога, і вона мене переконала, що мені треба лікуватися, спілкуватись з психологом. І я почав. Коли повернувся, поїхав в лікарню, мені прописали ліки, я пролікувався. Всі, хто був в полоні, мають ПТСР — посттравматичний стресовий розлад. І зараз я намагаюсь це донести іншим хлопцям, які думають, що краще бухнути, ніж звернутися до психолога».
Тому Роман Баклажов каже, що не варто соромитися, і за допомогою можна звернутися до нього. Бо він як ніхто інший розуміє, що допомога потрібна кожному, хто пройшов через російські катівні.
Одна з камер у катівні на вул. Теплоенергетиків. Фото Олександра Корнякова, 2023.
Лариса ЖаркихP.S. У рамках ініціативи «Трибунал для Путіна» документатори Української Гельсінської спілки з прав людини зафіксували вже більше ніж 7 тисяч епізодів воєнних злочинів Російської Федерації проти цивільного населення Херсонщини. А загалом понад 72 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.
Якщо ви теж є свідком чи жертвою воєнного злочину ерефії, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних.
Крім того, фахівці мережі громадських приймалень УГСПЛ у 18 областях країни надають безоплатну правову та юридичну допомогу постраждалим від Російської агресії, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії». У Херсоні громадська приймальня мережі працює на базі благодійної організації “Фонд милосердя та здоров'я”, документатор злочинів РФ по Херсонській області – адвокат УГСПЛ, юрист громадської приймальні ФМЗ – Олександр Данилов.
Щоби дізнатися контакти громадських приймалень УГСПЛ в інших регіонах, натисніть ТУТ.
Задля безпеки та зручності клієнтів особистий прийом у Херсоні проводиться виключно за попереднім записом за номером телефона +38 (095) 805 7299.
Правозахисники також розробили пам’ятку, як зафіксувати докази воєнних злочинів Російської Федерації проти мирного населення України.