Роман Баклажов, який до війни керував невеликим підприємством з монтажу кухонь, був частиною команди, яка займалася боротьбою з російськими колабораціоністами в Херсоні під час окупації.Дмитра Савлученка спіткала жорстока смерть, навіть незважаючи на скоєні ним за життя злочини.
Рано-вранці Дмитро сів у машину, щоб вирушити на роботу в окупованому українському Херсоні. Бомба під його машиною була захована в коробці з-під соку.
Вибух був достатньо потужним, щоб пошкодити припаркований позаду автомобіль і підпалити дерево, але Савлученко не загинув на місці.
«Його мати бачила, як горить машина, — розповідає Роман Баклажов, член групи, яка вчинила цей напад.
«Вона побачила, як її син помирає в машині, і побігла по допомогу, люди відкрили машину і витягли його».
Через п’ять місяців після вбивства 24 червня Баклажов бачить ледь помітні сліди від вогню, які все ще видніються на землі перед квартирою померлого.
«Він помер на руках у матері», — каже він. «Мене це тішить».
32-річний Савлученко був високопоставленим чиновником з боку місцевої (окупаційної,- МОСТ) влади в Херсоні під час російської окупації, проросійським активістом і головою міського управління у справах сім’ї, молоді та спорту. Його вбивцями були українські партизани, учасники вільного руху опору, який діяв у місті після того, як росіяни зайняли його у березні.
Їхня таємна боротьба досі триває та відбувається в умовах великої небезпеки та секретності в досі окупованих регіонах південної та східної України. Але цього тижня Баклажов та один із його товаришів Сергій детально розповіли The Times про свою роботу в розпал війни.
Вони розповіли, що їхня робота це частково шпигунство, іноді допомога в забезпеченні матеріально-технічним обладнанням, а також пошук і порятунок людей. Але, окрім всього, вони також діють як рішучі та безжальні вбивці таких, як, наприклад, Савлученко, яких вважають зрадниками своєї країни за співпрацю з російськими окупантами.
Деякі українські партизани мають досвід служби у збройних силах чи поліції — але не всі. До вторгнення Баклажов був депутатом місцевої ради (Дніпровської районної, – МОСТ), мав власний невеликий бізнес «Меблі пана Романа» з продажу вбудованих кухонь.
«До всього цього, якби ви запитали мене, що таке партизан, я б подумав про Другу світову війну та солдата, який сидить перед вогнищем глибоко в лісі у великій шапці», — каже він. Реальність виявилась зовсім інакшою.
Дивно, але з огляду на тижні шаленої напруги, які передували повномасштабному вторгненню, партизанський осередок, членом якого був пан Роман, був створений лише після того, як російські війська почали наступ 24 лютого.
Не маючи військового досвіду, Баклажов не брав безпосередньої участі в атаках. Натомість він шукав роботу в місцевій окупаційній адміністрації, намагався отримати посаду, яка б дозволила йому шпигувати за російською верхівкою. Йому запропонували роботу менеджера на вокзалі, але він відмовився, побоюючись, що російська служба безпеки ФСБ розкриє його минуле як активіста радикального українського націоналістичного угруповання.
Баклажов каже, що уникав участі в публічних акціях протесту проти окупації, бо знав, що ФСБ буде спостерігати. І справді, після жорстокого придушення демонстрацій деякі з тих, хто брав участь, були заарештовані. Натомість пан Роман ходив із трирічним сином на дитячий майданчик перед адміністрацією, щоб негласно знімати моделі та номери автомобілів, які під’їжджали та від’їжджали.
У перервах між простою гуманітарною роботою, як-от роздача 100 тонн картоплі, подарованої приватним підприємцем, голодуючим людям у місті, він також возив іншим партизанам рушниці, боєприпаси та ручні гранати прямо перед носом у окупантів.
Роман та Сергій також зіграли велику роль у прямій та точній «ліквідації» росіян-високопосадовців та їхніх українських помічників, що призвело до значних втрат серед окупантів.
Незалежний веб-сайт WarTranslated зареєстрував повідомлення про щонайменше п’ять загиблих високопоставлених окупаційних чиновників і ще чотирьох, які отримали поранення в Херсоні в період з березня по серпень від бомб, куль або отруєнь. Серед них був херсонський начальник СІЗО Євген Соболєв, який втратив обидві ноги, коли бомба з дистанційним підривом, прикріплена до дерева, розірвала його автомобіль. Але більшість цілей були політичними прихильниками росіян, а не тими, хто брав активну участь в утисках чи вбивствах.
«Є два види колаборантів – ті, хто продався росіянам за гроші, і ті, хто має спільну ідеологію з окупантами», – каже Баклажов. «Другий вид — це ті, яких нам потрібно ліквідувати».
«Якби вони запитали мене, я б сказав їм все що завгодно, тому що коли до вас під’єднали електричний заряд, ви скажете їм усе, що вони захочуть», — каже він. «Вони просто ставили мені неправильні запитання».
Сергій запускав бомбу, коли вона випадково дала осічку, зламавши йому обидві ноги. Він був змушений повзти і пройти через 59 російських блокпостів, щоб потрапити на територію України на лікування, видаючи себе за алкоголіка, який впав з драбини, лагодячи дах. Через п’ять місяців він все ще кульгавить і тепер керує діями свого таємного партизанського загону на відстані, з підконтрольної Україні території.
Тим не менш, вбивство Савлученка відбулось точно за планом. Перед житловим будинком у Херсоні, де він загинув, сусіди-свідки нападу із задоволенням згадують цей випадок.
Жінка на ім’я Ліана Дялове описує зачистку місця події після того, як машину вбитого забрали, і коли ФСБ ходила від дому до дому в марних пошуках слідів.
“Було багато крові, – каже вона, – і повсюди валялись російські прапори. У нього, мабуть, була повна машина тих прапорів. Для тих, хто продав Україну, це єдина смерть, на яку вони заслуговують”.
Мост