Під час війни видав три поетичні збірки та встиг привернути увагу Всеукраїнських медіа до віршів про Херсон. Його ранок розпочинається з віджимань від підлоги. А написати римовані рядки встигає на автобусній зупинці. Журналістка Novakahovka.city говорить з Михайлом про що мають подбати херсонці, які висновки варто зробити та чому вишиванка не завжди є атрибутом українця. Далі пряма мова.
Коли на початку війни окупанти зайшли в місто, у людей був шок. Ми тоді не знали що робити та деякий час залишалися пригніченими. А потім пішла інформація, що будуть мітинги. Ми думали, що ця ситуація на тиждень-два.
Перші мітинги у Херсоні пройшли досить активно, багато жителів вийшли, щоб висловити свою позицію. Окупанти стояли на БТРах і були, м'яко кажучи, здивовані такою активністю. Але ці мітинги в окупації закінчилися не дуже добре для нас. Бо багато кого ідентифікували по фото, окупанти відстежили організаторів. І наступного разу, використовувалися світло-шумові гранати, і стріляли прямо в натовп. Як мирному населенню чинити опір, коли стоять БТРи та Урали з бурятами?
З часом, коли стали забирати людей на підвал, активність упала. Могли забрати за те, що стоїш з українським прапором.
Люди не розуміють дії нашої влади. У Херсоні є зруйновані будинки, після теракту на ГЕС компенсації за житло не було. Більшість мешканців самотужки відновлюють своє помешкання або за допомогою волонтерів.
У той час, коли розстрілюють Херсон та Харків, дехто виставляє свої фото з відпочинку, пропагуючи “жити треба зараз і сьогодні”, демонструє у соцмережах як вони прекрасно живуть. Ці люди не на нашій війні, бо вона від них далеко.
Місто на лінії вогню. Волонтери самотужки розв'язують соціальні питання. На мою думку, потрібні практичні дії, а не гра в державу. Тут люди гинуть щодня. Вважаю, у першу чергу потрібно займатися питаннями оборони міста, МВА повинна співпрацювати з військовими.
Порадив би херсонцям більше дбати про свою безпеку, знаходячись в місті. Я пересуваюся містом, маючи дві аптечки, три турнікети, медичні засоби для самодопомоги. Більшість ігнорують такі заходи. Вважаю, що навіть у бронежилеті потрібно ходити, нічого в цьому соромного немає.
Автор: Фото зі сторінки у фб Михайла ОлійникаРадив би херсонцям не сподіватися на те, що хтось за них щось зробить. Життя в їхніх руках: тому потрібно мати при собі аптечку, рукавички, бинти, турнікети, знеболюючі.
Самим дбати про себе, бо зима попереду. Радив би запастися терпінням і знайти собі відволікаючу мотивацію, щоб вчасно відновлюватися.
Я не пишу поезію про політику, пишу про людей, які тут живуть. Вірш треба скласти так, щоб його могли прочитати через 100 років і вважали актуальним. Мені цікаві теми про віру, кохання простих людей, про любов до краю. Творчість проявляється спонтанно, десь прочитав якийсь вислів, побачив фото чи картину, відео — і виникають образи. Фіксую в нотатках мобільного.
Один з віршів виник за 40 хвилин — “Осінь в бронежилеті”. Співачка Марія Чумак підібрала мелодію. І потім пісня увійшла в документальний фільм “Надзвичайні” про будні херсонських МНСників під час війни. Марія виконувала її на “Мельпомені Таврії” 14 вересня 2023.
Три збірки Михайла ОлійникаАвтор: Фото зі сторінки у фейсбук Михайла ОлійникаІсторично ми не зробили висновків, майже все життя, воюючи з москалями. Не всі навіть знають, за що боролася УПА. Ми не навчилися боротися за Україну. Ось цих наративів “какая разніца” не має бути. Навіть, у солдатів, які повертаються з окопів. Чув від одного: “Я говорю по-русски, я так привык”. Зроби висновок. “Я защищал Украину”. Я схиляю перед тобою голову, захисти ще Україну у своєму серці. Ти захистив її ззовні. Захисти Україну в своєму серці — говори українською мовою. Чому люди, виїхавши до Німеччини, Іспанії чи до Польщі, вивчили мову? Бо на роботу не беруть ніде. І вивчили ж! А українською не можуть оволодіти. “Какая разница на каком я говорю”. Скажи це в Іспанії, Німеччині, Польщі, Франції, Канаді.
Україна відбудеться тоді, коли на переговори з Російською Федерацією ми будемо їздити з перекладачем. Тому що президент повинен говорити своєю мовою або англійською. Якщо росіяни бажають, то перекладач хай тлумачить для них.
Перш за все треба зрозуміти для самих себе, що Україна це не шаровари, вишиванка і калина. А Україна — це мова, традиції в культурі, у вірі — підтримка один одного. Нам не треба жити минулим, достатньо про нього пам'ятати. Необхідно жити теперішнім і майбутнім. Бо багато, хто бігав у вишиванках, зараз на лівому березі у косоворотках. Якщо мене просять прийти кудись у вишиванці, я кажу, що у мене її немає.
Колись проводив забіг у вишиванках, то маю футболку-вишиванку. Люди дивуються. Вважаю, що це не головний атрибут українця, бо дехто витрачає на це по 5000 грн. Головне, традиції і мова.
В Україні багато залишилося совдепії, яку нам 70 років насаджували. Я до сих пір не можу зрозуміти варіант нагородження Подяками. Сміюсь з того — дали 3,50 і 40 грн рамочка. Диплом або сертифікат можуть бути видані за спортивний або освітній результати, в інших випадках — це пшик.
Автор: Фото перону у Херсоні, зі сторінки поетаПри комуністах існували такі види заохочення. Це так і залишилося. І коли обклеюють кабінети держслужбовців за плідну роботу і працю, то мені смішно. Їм треба обклеювати сертифікатами за закінчення корисних курсів чи майстер-класів, коли людина підвищує свій рівень кваліфікації, а не подяками. І так у всьому цей совдеп. Ми ведемо цю війну, щоб зникла радянщина.
Мене надихають вчинки простих людей, про які можливо, ніхто не дізнається. Наприклад, як рятують після вибухів на зупинці. Бачив волонтера, який їздив на велосипеді та надавав допомогу. Простий хлопець. Коли комусь відірвало ногу біля ЦУМу, він наклав турнікет. Я це спостерігав. Героїзм проявляють прості люди.
Якщо я поїду з Херсону, то не зможу писати такі вірші. У мене тут є все: робота, друзі, місто, яке я добре знаю.
NovakahovkaCity
