Важливою й невід’ємною частиною життя Михайла Олійника є поезія. У період тимчасової окупації Херсона він не покинув займатися творчою діяльністю, писав про Херсон та його героїчних жителів, чим підтримував місцевих. Його вірші стали настільки популярними, що на них почали писати музику. Зокрема, уже відома на теренах Херсонщини й не тільки пісня «Я проїду Антонівський міст», виконана саме на його вірш.
Особливістю творчого стилю поезій є те, що вони без розділових знаків. Використання такого прийому дає можливість читачеві самостійно визначити інтонацію та ритміку. Крім того, усі слова написані з маленької літери, окрім власних назв.
Пісня «Я проїду Антонівський міст», слова – Михайла Олійника
Про навчання в університеті, творчу діяльність до повномасштабного вторгнення і під час окупації, а також перспективні плани на майбутнє – далі в інтерв’ю з Михайлом Олійником.- На якому факультеті навчалися? Чи знадобилися ці знання в подальшій професійній діяльності?
- Навчався в 1995-2000-х роках на інженерно-педагогічному факультеті. Спеціальність – майстер виробничого навчання та механізації сільського господарства. Дуже вдячний педагогічному колективу факультету, на той момент це була така потужна і дружня команда. Вдячний за практики, що ми проходили в профтехучилищах і господарствах. Усе знадобилося.
Після закінчення навчання 6 років віддав педагогічній діяльності, працював за фахом у професійно-технічному училищі № 26 у селі Гаврилівка викладачем систем технічного обслуговування тракторів. Потім життєві обставини повернули в Херсон, але вже в інший вид діяльності.
- Найяскравіший спогад про навчання в університеті?
- Згадую, як на третьому курсі ми виграли загальноуніверситетські змагання з волейболу. Радощам не було меж, адже виграли у факультету фізичного виховання та спорту! Ми до цього готувалися місяці два, серйозно тренувалися. Ще пам’ятаю, що був конкурс стінгазет серед факультетів, де наш колектив посів ІІ місце. Це два такі феєричні спогади!
До речі, я працював у студентській раді й був редактором студентської газети в різні часи.
- Що для вас ХДУ? І чи рекомендували б молоді вступати сюди?
- З висоти прожитих років ти сприймаєш те, що було, трохи інакше. Тоді це був такий юнацький романтизм. Здавалося, що море по коліна. І зараз, коли оглядаєшся на ті всі роки, звісно, було класно. Відбулося становлення кожного як особистості, тому що студентський гарт – це один з найміцніших. Для мене університет – це alma mater! Скажімо так, школа дала одне крило, а університет – інше, аби летіли далі в життя. Це потужне друге крило, що допомогло моєму становленню.
Звісно, радив би вступати студентам, тому що я порівнюю з тим часом. І це було потужно, як нас готували. Хоча зараз домінує онлайн-навчання, але думаю, що знання можна здобути. Адже ХДУ – це така марка, високо задана планка! Є багато випускників, що досягли різних висот. Наприклад, на факультеті психології, історії та соціології працює Ігор Попович – це мій колега по паралельній групі, а сьогодні – знаний науковець. Можна назвати багато імен людей, які досягли й інших успіхів.
Тому однозначно радив би йти та здобувати освіту!
Пісня «Воїн», слова – Михайла Олійника
- Ви почали друкуватися, ще коли були студентом. Розкажіть про це.- Вірші на момент вступу я вже писав, доволі-таки багато. Писав на різні студентські теми, про факультет. У мене вони збереглися. Навіть на факультеті користувалися моїм поетичним хистом: деякі викладачі просили, і я писав їм вітання для колег. Взагалі представляли факультет на багатьох художньо-поетичних заходах.
Поштовх, аби надрукуватися у збірці молодих поетів-студентів, дав Олександр Васильович Панченко, який читав у нас педагогіку й побачив на лекції, що я пишу. Прочитавши мої вірші, він сказав: «Ти пишеш серйозні речі, тобі треба надрукуватися». Потім вибрав декілька віршів – так я надрукувався у двох збірках.
- Ким працюєте зараз? Чим займаєтеся?
- Уже довгий час я працюю персональним тренером. Спортом почав займатися ще в 13 років. Я – майстер спорту України з гирьового спорту, тричі був чемпіоном світу, багаторазовий чемпіон України, восьмиразовий рекордсмен Книги рекордів України. Сьогодні працюю з людьми, допомагаю в реабілітації, складанні раціонів спортивного харчування. Проводжу онлайн-тренування. Спорт не покидаю, планую ще виступити.
Також, я – інспектор муніципальної варти Херсона.
- Почав писати вірші в школі, у 4 класі. Перший був на мотив грецьких міфів – «Афродіта, допоможи мені». Я пам’ятаю, що через цей вірш навіть викликали маму до школи.
Взагалі в дитинстві дуже багато читав книг, легко римував і міг написати вірш за декілька хвилин, звісно, якщо було натхнення. Інколи вірші приходили, як мелодія, і я просто записував.
До війни писав, і писав дуже активно. Я видав збірку «Алгоритми мого серця». Там 107 поезій. Вони про дитинство, життя, кохання, мотивацію. Так і поетична група в фейсбуці називається, де я розміщую свої поезії ще з 2019 року. Тому є вже своя аудиторія, шанувальники, близько 2,4 тисячі підписників.
Також були такі збірки як «Скрипка душі». Це вірші різного спрямування: кохання, дитинство, спогади, філософія життя. Потім я віддав шану спорту, видавши збірку «Залізна лірика». Там багато віршів про спорт, тренування, поїздки на змагання, також є два оповідання.
Три такі збірки вийшли до війни.
І збірка «Подорож краплинки». Це про кругообіг води в природі, написано віршами. Вона вже відмакетована, була готова до друку, але я не встиг її видати перед війною.
- Як я вже сказав, це – «Алгоритми мого серця», «Скрипка душі», «Залізна лірика» і «Незламний Херсон». «Цвіт акації в окупації» – на підході, як і «Херсон. P.S». Це вірші про різні періоди життя.
Ще перебуваючи в окупації, я подумав, що зроблю збірку про війну, окупацію та перемогу. Таку трилогію я собі задумав.
Перша частина вийшла, це – «Незламний Херсон». Там про окупацію, звільнення та почуття людей. Я навіть не очікував, що вона буде настільки популярною. На той момент коштів не було, і люди авансом сплачували гроші. Зараз, я скажу відверто, вона є в США, Франції, Іспанії, Польщі, Нідерландах та Німеччині. Наші херсонців, які виїхали, її замовили. Це перша збірка, що потрапила за кордон.
І друга частина – «Цвіт акації в окупації» – у видавництві, майже готова. Вона саме про окупацію: почуття людей, про те, як вони жили, про віру в Бога, кохання, яке тримає на землі. Багато молитов є. Також про Бучу, Маріуполь, почуття до України, добровольців. Це просто думки людини, яка була в окупації і реагувала на все, що відбувалося довкола.
І наступна збірка, що вже мною сформована, «Херсон. P.S». Там уже 68 поезій. Це вірші, написані вже після звільнення, з березня-квітня 2023 року.
- Що надихає на написання віршів? Про що пишете?
- Я не шукаю натхнення спеціально. Це виникає спонтанно. Гортаю дописи людей і мені сподобалася якась фраза – я її записав. І з неї написався вірш. Я говорю саме написався, а не написав. До речі, у «Незламному Херсоні» до кожного вірша є короткий вступ, де вказано, чому я його написав, хто мене спонукав.
Взагалі, усі мої вірші – з дописів людей, картинок, фото, відео. Я цим переймаюся, підбираю інший цифровий код до цієї інформації. Розшифровую думку людини в іншому форматі та трансформую в поетичне слово.
Пісня «Назад додому / Херсон», слова – Михайла Олійника
Надихають мене насамперед люди, події та власні почуття того, для чого я це роблю.Пишу про різне. Зараз більше про Херсон, але є й вірші про кохання, зокрема у контексті війни. Є про героїчні вчинки людей, перемогу, терпіння. Ці вірші допомагають людям. Нещодавно мені скинули пісню на мої слова «Я проїду Антонівський міст». Людина на лівому березі заграла цю пісню на піаніно. І тепер вона гуляє по лівому берегу.
Ще я пишу вірші на бойківській говірці. Я – прямий нащадок бойків, які були виселені в Херсонську область в 1951 році з терен західної частини України (ці території потім відійшли Польщі). Написав близько 100 поезій на бойківській говірці. Скажу відверто, вони більш популярні, ніж вірші українською. Можливо тому, що більше ніхто не пише, або дуже мало.
Ці вірші – це такий генний магніт, що повертає мене на батьківщину предків. Я там ніколи не був, але планую відвідати, коли видам книжку. Також почав писати й оповідання на говірці.
- Ви сказали, що під час окупації виставляли у фейсбуці поезії. З якою метою це робили і який сенс вкладали?
- Перебуваючи в окупації, продовжив писати вірші. Зрозуміло, вони були військового характеру, навіяні війною. Взагалі, не думав про те, що за вірші можуть забрати на підвал. Уже потім я це зрозумів.
Люди писали мені коментарі, писали в особисті. Дякували за підтримку. Як виявилося, я висловлював не лише власні почуття, а почуття багатьох. І це їх підтримувало, надихало та мотивувало. Основним меседжем було показати, що ми не здаємося, боремося і обов’язково переможемо!
Всю окупацію викладав вірші, за виключенням липня-серпня, коли сторінку в фейсбуці заблокували. А для того, аби відновити – потрібен був зв’язок. Тож вірші писав, але не викладав. Пересилав знайомим, а вони вже їх поширювали. Після звільнення групу відновив.
- Чи отримуєте зворотний зв'язок від читачів?
- Так, постійно. Ми спілкуємося в групі в фейсбуці. Я намагаюся знаходити час, бо фізично відповідати всім не можу.
Не всі вірші я включаю у збірки. У групі бачу охоплення, поширення та вподобайки. І ті, які збирають найбільшу кількість, понад тисячу, я включаю. Беру те, що сподобалося людям. Бо насамперед роблю це не тільки для себе, а й для людей!
- Як я вже сказав, працюю над трилогією. І вже останні штрихи, відмакетовано «Цвіт акації в окупації». Думаю, що в червні, у першій декаді, вона все-таки побачить світ. Далі планую зробити паузу в трилогії, оскільки хочу завершити на позитивній ноті.
Майже готова збірка «Смільник у моєму серці», що на бойківській говірці. Над нею треба попрацювати, зробити екскурси, відформатувати. Цьогоріч планую видати цю збірку і завершити видання трилогії. Можливо, колись все це об’єднаю в одну велику книгу.
Поезії Михайла Олійника можна прочитати в його групі у Facebook «Алгоритми мого серця».