У роки Другої світової війни в Херсоні німецьке командування відкрило два борделі – на вулицях Потьомкінська та Соборній. Коли радянські війська визволили у 1944 році місто, жінок, які там працювали, спитали, як вони могли так вчинити не “по комсомольські”. Жриці любові відповіли, мовляв, у такий спосіб вони просто шпигувати за німецькими окупантами та передавати підпіллю їхні плани. Чи дійсно це правда, поки залишається загадкою! З чого все почалося?
Німецькі нацисти були не новаторами відкриття борделів у Херсоні. Їхня “епоха” почалася ще у царський період. Хоча наприкінці 18 – на початку 19 століття імперський уряд “посилено” боровся з цим явищем, але врешті-решт “війну” програв. Борделі, як відкривалися, так і продовжували гостинно відчиняти двері. А тут ще й “общєство” закидає запитами та вимагає “продажної любові”. І авторитарна машина Російської імперії здалася. Чиновники, які самі не проти були заглянути до такого закладу (про це трохи згодом), просто вирішили не боротися з цим явищем, а його “очолити”. У 1843 році проституцію та будинки розпусти легалізували, почавши еру розквіту індустрії гріха.
Маленький Херсон не залишився осторонь. На початку 20 століття тут діяло декілька борделів. Якщо одні містяни сприйняли це радо, то інші — не надто прихильно сприймали представниць “найдревнішої професії” на вулицях. Тоді борделі розміщувалися на Потьомкінській, Тракторній та Колодязній вулицях. Зі збільшенням міста та чисельності чоловічого населення відкрили ще кілька “непристойних вертепів”.
Бійки, гомін, дебош! Така атмосфера панувала біля херсонських притонів. Містяни почали “штурмували” міську управу із закликом перенести їх за межі міста. Чому? Прогулятися ввечері Потьомкінським бульваром було неможливо, не натрапивши на напівоголених та напівп’яних дам зі своїми кавалерами. У справу втрутився голова поліції та заклад під червоним ліхтарем перенесли з Потьомкінської на 1-шу Форштадську вулицю (зараз – вулиця Форштадська, раніше – Свердлова).
Така ж ситуація була у Північному передмісті:
“...населення через розбещувальний вплив на підростаюче тут покоління з останнього часу схильне вчиняти нові неприємності… Йдеться про випадки дебоширства, що часто повторюються з боку гостей, вони відвідують і повертаються з притонів пізно вночі та кидають каміння, вибивають шибки у вікнах мирних обивателів” (газета «ЮГ», № 624, 1900 рік).
Якими були тодішні публічні будинки?
Їх поділили на 3 категорії. Візит до елітних будинків розпусти коштував відвідувачу 3-5 рублів (вартість 2 кілограмів червоної ікри) на годину або до 25 рублів (вартість 360 кілограмів телятини) за ніч. У Херсоні були переважно заклади середнього класу, послуги в яких коштували до 7 рублів (вартість 210 кілограмів білого хліба). Вони працювали за певними правилами:- кожен бордель-кандидат проходив спеціальну перевірку поліції;
- публічним будинкам заборонялося розташовуватися поруч зі школами, церквами, державними установами тощо;
- керівником цього місця розпусти могла бути тільки жінка віком від 30 до 60 років;
- на фасадах та всередині приміщень заборонялося розміщувати портрети російських імператорів, рекламу та афіші;
- не дозволялося приймати відвідувачів у неділю та у святкові дні;
- ліжка відділялися одне від одного якимись перегородками.
На початку 20 століття “нічні метелики” розділилися на три категорії. До першої входили “білетні” повії, які отримували «жовтий білет» без права отримати колись справжній паспорт підданого Російської імперії. Тому дівчатам доводилося приймати зважене рішення щодо переходу до цієї професії. “Білетні” мешкали виключно в публічних будинках під наглядом своєї господарки та поліції. З’являтися в театрах, міських зборах або в інших таких закладах їм було суворо заборонено.
Двічі на тиждень вони проходили медичне обстеження, результати якого фіксувалися у їхніх “медичних білетах”.
До другої категорії “жриць любові” належали “бланкові”. Вони мали більш “елітний статус”, бо мешкали в приватних квартирах або будинках. Хоча клієнтів дамам доводилося шукати на вулицях. Для цього у них був спеціальний бланк, який давав на це право. Їх “пошуки” проводилися не на всіх вулицях, а тільки на тих, які вказували органи правопорядку. Хоча за 20 копійок будь-який візник міг швидко довезти за потрібною адресою. Тоді візники знали всі “злачні місця” Херсона.
У порівнянні з “білетними” повіями, “бланкові” проходили медичне обстеження тільки раз на тиждень.
Так, на початку 20 століття на вулиці Церковна (зараз – Олександрівська) розташовувався незаконний публічний будинок. Якось поліція провела рейд у цьому “гнізді розпусти”. І що ви думаєте? Там відпочивали не лише професійні повії, але й представники міської верхівки. Менш заможні жителі віддавали перевагу недорогим борделям. Скажімо, у квартирі якоїсь Ганни в Успенському провулку був такий таємний заклад, куди пізно ввечері приходили “провести весело час” жінки та чоловіки. Потрапляли відвідувачі доволі дивним способом – через вікно.
Діяльність «білетних», «бланкових» та «таємних» не припинялася навіть під час революції 1917-1921 рр. та період НЕПу. Тільки у 1926 році більшовики офіційно ліквідували цей соціальний інститут. З цього часу основним лозунгом став: «У нас в стране секса нет!».
Так закінчилася “епоха офіційних борделів” у Херсоні…
Вгору
