«У режимі очікування»
На момент широкомасштабного вторгнення Росії в Україну Владислав Пастухов працював старшим оперуповноваженим управління карного розшуку місцевої поліції. Він займався пошуком злочинців та безвісти зниклих громадян.Російська армія окупувала Херсон 1 березня 2022 року. Підрозділи Збройних Сил України, які билися на Херсонщині в ті дні, були відкинуті на північ. Непідготовлені й нечисленні загони територіальної оборони, озброєні переважно стрілецькою зброєю, змушені були припинити відкритий опір агресору, який переважав їх і кількісно, і в технічному плані. Багатьох із них убили.
Протягом тижня загарбниками вдалося взяти під контроль майже всю Херсонську область.
Чоловік каже разом із групою товаришів та деякими колегами по службі вирішили не покидати Херсон. Він пояснює це тим, що «не було чіткої команди та не було забезпечено організацію виходу особового складу».
«Ми сподівалися, що будемо здійснювати якісь дії щодо опору, але команди на це від керівництва не отримали. Тому знаходилися в режимі очікування… Спочатку дивилися, що коїться навколо Херсона, чи є проїзди, дивилися, де знаходяться наші військові, чи є у них якісь потреби, намагалися присікати факти мародерства», – згадує поліцейський, як вони намагалися нести службу в перші дні вторгнення.
Підготовка до «збройного опору»
Коли стало зрозуміло, що місто окуповане, Пастухов із товаришами почали готуватися до можливого збройного опору.«Ми шукали паливно-мастильні матеріали, робили з них «коктейлі Молотова» разом з цивільними. Перевіряли різні консистенції, бо раніше ніколи не робили такого. Тренувалися: як воно буде зриватися, горітиме чи ні. Робили деякі вправи зі зброєю на полігоні. Ми відпрацьовували один з можливих напрямків заходу росіян. Знайшли місце, де, як нам здавалося, буде більш-менш безпечно відступити, приховано підійти до колони й нанести максимальне ураження», – розповідає херсонець.
Зрештою, за його словами, у прямі збройні сутички їхня група не вступала.
«Почали заходити «Тигри», ми розуміли, що вони розвідують, чи є опір, тому чекали більш значущу техніку, основну колону. Напевно, нашу позицію побачили за допомогою засобів аеророзвідки. Це ми вже зараз розуміємо. По нас почали гатити з артилерії й ми евакуювалися», – каже Владислав.
«Підняти дух херсонців»
Після кількох днів шоку мешканці міст і райцентрів Херсонщини почали організовувати масові акції протесту. Тисячі людей вийшли на вулиці з українською національною символікою, скандуючи гасла проти російського вторгнення. Люди стояли з паперовими плакатами перед озброєними солдатами, лаяли їх і таким чином демонстрували свою громадянську позицію.
«Це було бажання показати наскільки ми їх не боїмося. Дуже сильно хотілося підтримати людей. Бо в той час, коли захопили Херсон, розставили патрулі по місту, пересуватися вільно людям було моторошно, багато хто навіть сидів у підвалах і боявся показати носа на вулицю. Саме це мене спонукало застрибнути на той БТР і розмахувати нашим прапором – щоб підняти бойовий дух людей», – згадує ті події Владислав.
Він пригадує, що після цього випадку ще кілька разів ходив на подібні мітинги саме з цим стягом.
«Намагалися донести до росіян, які на той час захопили владу, що Херсон – це Україна, і ми не бажаємо, щоб тут були якісь москалі», – додав поліцейський.
«Представник ФСБ схиляв до співпраці»
Невдовзі російські військові почали силою розганяти проукраїнські мітинги на Херсонщині. Проти цивільних громадян окупанти застосовували сльозогінний газ, шумові гранати, погрожували громадянам зброєю, стріляли в повітря. Деякі люди зазнали травмувань.
«Мітинги почали вщухати, херсонці стали боятися за своє життя. Тим часом у місті почали формуватися окупаційні органи влади, до яких запрошували і українських правоохоронців. Когось умовляли до співпраці, іншим – погрожували», – розповідає Владислав.
Його це також не оминуло. Чоловік, каже, що йому подзвонив представник ФСБ РФ у званні полковника, який представився Олександром. На той момент він, ймовірно, не знав про інцидент із БТРом і намагався переконати українського поліцейського, що «Росія прийшла сюди назавжди». Після цих дзвінків Владислав змінив місце проживання, родину також вивіз в інше місце – не хотів, щоб сім’я постраждала через його роботу. Зрештою, Пастухов вирішив зустрітися з представником ФСБ особисто і пояснити йому свою позицію.
«Я йому казав, що працювати не боюсь. Але працювати я можу тільки під українським прапором. Якщо вони дозволять нам продовжувати патрулювати територію Херсонщини зі зброєю, під українським прапором, не будуть встановлювати свою владу, тоді ми знайдемо спільну мову. Але це його не влаштовувало, йому потрібно було, щоб усі вдягнули російську форму, щоб ми пропагандували за Росію. Для мене було це неприйнятним. Я йому пояснював, що, як офіцер, він має розуміти – присяга дається один раз і порушити її неможливо. А якщо він порушує свою присягу, то вже не може називатися ні офіцером, ні гідною людиною», – передав суть тієї розмови поліцейський.
За словами Владислава, через пару годин таких умовлянь співробітник ФСБ зрозумів, що в нього нічого не виходить і сказав, що згодом херсонцю доведеться повернутися до цієї розмови з ним.
«Він здався і сказав, що пізніше ми ще зустрінемось. На другу зустріч я вже не пішов», – сказав Пастухов.
Що штовхнуло виїхати з окупації?
Херсонці продовжували свій протест у різних формах: малювали патріотичні графіті, розвішували синьо-жовті стрічки, проводили різні акції в мережі. Владислав пригадує епізод, як місцева дівчина спекла торт із написом: «Русский военный корабль, иди на**».
«Пізніше забрали її чоловіка, його катували декілька днів, і дівчині довелося зняти ролик, у якому вона вітає росіян тортиком «З Днем Росії». Вона приносить його, вони начебто такі раді, хоча насправді радість вони видавити з себе так і не спромоглися. Це було знущання», – розповідає Владислав.
Разом із родиною чоловік все ж вирішив виїжджати на підконтрольну владі України територію. В одному з інтервʼю Владислав казав, що частково до цього також підштовхнуло те, що весь світ побачив в Бучі Київської області після російської окупації.
«Почалося дуже багато арештів. Координацією дій з нашими військовими, як раніше, займатися було набагато важче. Крім того, в мене син воював ще після кримської агресії (російської окупації та анексії Криму – ред.). Він у внутрішніх військах контрактником був. Коли я дізнався, що списки учасників АТО наявні у росіян, я зрозумів, що сина треба вивозити, а найбезпечніший варіант – це виїзд усієї родини під виглядом просто евакуації», – розповів херсонець.
Після виїзду з окупації він повернувся до служби в поліції у Миколаєві. У листопаді 2022-го, коли Сили оборони України звільнили Херсон і все правобережжя області, підрозділ Пастухова був відряджений до військових, але виконував більш поліцейські функції.
«Вже скоро ми повернулися, і я продовжив свою службу в Херсоні. Займався пошуком зниклих, шукали людей, які незаконно залишили місця відбування покарань, розкривали інші злочини», – розповідає чоловік.
«Втратимо країну, втратимо майбутнє своїх дітей»
«Це рішення моє і мого сина. Він також служить у штурмовій бригаді, але у Нацгвардії. Рішення було прийняте, коли ми вперше зрозуміли, що саме ми втрачаємо. Цей момент настав під час окупації Херсонщини», – пояснює свою мотивацію піти на війну херсонський поліцейський.
«Якось весь світ перевернувся у той час, і все другорядне відійшло у бік. Ми добре зрозуміли: якщо ми втратимо країну, ми втратимо майбутнє своїх дітей. Бо діти не зможуть мислити вільно, висловлюватися, вільно пересуватися. Не буде свободи під гнітом московитів. Тому нічого іншого не залишається кожній людині у цій ситуації, ніж зробити максимально, щоб цього не сталося. Щоб повернути нашу країну, її свободу», – підкреслив він.
«Хочу підняти український прапор у Криму»
Владислав зізнається, що хотів би більше працювати на херсонському напрямку, тому що тут «рідні стіни допомагають». Проте на Донеччині такі ж окуповані міста і селища, як і на Херсонщині чи в іншому регіоні України. Тому для нього важливо бути корисним на тому напрямку, куди їх відправить командування. І з такими ж емоціями, як він підіймав український прапор над російським БТРом в окупованому Херсоні Владислав хотів би підняти його над усім захопленими містами й селами, зізнається боєць «Люті».
«Втомлені та поранені готові воювати»
«Це дивовижні люди. Вони пройшли спеціальну підготовку і викладалися так, що просто падали з ніг, але кожного разу змушували себе вставати й продовжувати навчання, – з повагою до побратимів каже Владислав Пастухов. – Це дуже вмотивовані люди. Навіть зараз, коли хлопці втомлені, поранені, я бачу, що в них очі світяться, горять, і вони готові продовжувати йти в бій. Я дуже радий і гордий тим, що служу разом з ними. І те, що вони роблять – бачать інші, це мотивує інших, тому ми ніяк не можемо програти. Ми неодмінно переможемо», – переконаний херсонець.
Російські війська почали штурм Херсону 1 березня минулого року. Відтоді місто тривалий час перебувало в окупації. Попри це, Колихаєв залишався у Херсоні. Пізніше, 26 квітня, стало відомо, що російські окупаційні сили призначили своїх «керівників» міста та області.
11 листопада 2022 року Міноборони України повідомило, що Херсон повертається під контроль української армії. Російські військові відступили з правого берега Дніпра, де, зокрема, розташований обласний центр.
Іван Антипенко, radiosvoboda.org