Художник Василь Боженко біля воріт до свого подвір'я у селі Зимовник поблизу Херсона, червень 2023 року. На другому поверху дому — художня студія. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеВін повільно піднімається на другий поверх будинку, туди, де художня майстерня. На першому поверсі сиро, глибокі тріщини повзуть стінами попід рамами його картин. Підлога в кімнатах напухла від вологи, піч лежить грудою каміння під ногами. Сходинки до другого поверху небезпечно хилитаються, бо вода підточила опори.
Його звати Василь Боженко, йому 86 років і більшу частину життя він прожив на Херсонщині. Пережив окупацію, обстріли, а тепер потоп. Після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС, їхній з дружиною Раєю будинок, швидко стала захоплювати вода. Дочка забрала матір до себе в суху квартиру в Херсоні. А от сам Василь Боженко евакуюватися не хотів до останнього — боявся покидати не лише дім, а і власну майстерню на другому поверсі, де зберігаються всі його картини.
У 1950-х роках Василь будував Каховську ГЕС, з думкою, що її не візьме ніяка бомба. А 6 червня 2023 року сидів на стільчику біля будинку і лиш спостерігав, як до ґанку підступає вода.
Плотник-верхолаз
1953 рік. Василь Боженко нещодавно закінчив 10 клас і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Каховської ГЕС. Нової Каховки, як міста, на той час ще не існувало. Будівництво міста і ГЕС йшло паралельно з 1951 року. Працівники жили спершу в наметах, потім у бараках, а згодом — у будівлях, які виростали на місці пустелі.— Місто будувалося чітко, вулиці були паралельні, — розповідає Василь. — Розбили території на квадрати й по них будувалися. Так центральна вулиця попала на виноградники. Її заасфальтували, але один виноградник вирішили зберегти. Цей кущ стояв, як міліціонер, посеред дороги. Його довго зберігали, а потім все ж зрубали.
Херсонський художник Василь Боженко у квартирі доньки у Херсоні згадує як він ще школярем поїхав будувати Каховську ГЕС у 1953 році. Херсон, червень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне— Він створив історію Каховської ГЕС, — пригадує Василь. — Малював те, що йому подобалося — людей на будівництві, робітників, які отримують обіди тощо. Я до нього часто бігав. Я був плотником-верхолазом, якось дивлюся на будівлю внизу, а там він сидить, малює. Я підійшов і дивлюся. Він обернувся і запитав мене, чи я теж художник. А я відповів, що ні, лише хочу малювати.
Василь почав малювати ГЕС на дошках вугіллям. На фанерних перегородках роздягалень для будівельників малював портрети робітників. Але будівництво було стихійним, що потім сталося з цими портретами — невідомо.
Пан Василь показує фотографії своїх робіт, Херсон, червень, 2023 року. Боженко почав малювати на будівництві плотини. Познайомився там з одеським художником Гавдзинським, спочатку спостерігав за його роботою, а згодом — сам взявся за ескізи. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Херсонський художник Василь Боженко у квартирі доньки у Херсоні, червень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеЗ 1952 року на будівництві працював режисер Олександр Довженко. Він розмовляв з архітекторами та інженерами, спілкувався з керівником будівництва ГЕС Сергієм Адріановим, головним архітектором Дніпробуду, що споруджувало місто, Георгієм Орловим, оформив до Ради Міністрів УРСР доповідну записку "Про художнє оформлення майбутнього Каховського моря". Нова Каховка наповнювалася художниками, які працювали над художнім наповненням міста та ГЕС.
1958 року в місті відкрилася перша художня студія, де навчали малюванню. Туди почав ходити молодий будівельник Василь Боженко. У студії йому казали, щоб він вступав в художнє училище. Але спершу він повернувся з Нової Каховки у рідне село — Новорайськ на Херсонщині.
Боженко показує свої роботи за різні творчі роки, Херсон, червень 2023 року. Стати художником пану Василю допомогли знайомства зі старшими колегами саме на будівництві Каховської ГЕС, а згодом і виставки, які відкривали у щойно збудованому місті Нова Каховка. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеВася+Рая
2023 рік. Рая сидить поряд з чоловіком Василем в однокімнатній квартирі онуків у Херсоні й легенько усміхається поки він гортає альбоми з репродукціями картин. Поряд — їхня дочка Наталя. Рая дивиться поперед себе, здається, не розуміючи, що відбувається довкола. Але коли я запитую в неї, як вони познайомилися з чоловіком, радісно вмикається у розмову.— Він мені подобався завжди, — говорить вона. — Ми росли разом, наші будинки були через дорогу. Але до армії ми навіть не цілувалися. Моя мати мене постійно сварила, казала, щоб вона Василя в хаті не бачила. Раніше діти бідні були, а про Василя вона казала, що він бився як малим був. Ви ж розумієте як це було? Три сини у них в родині, мати одна, голодні, холодні, оце так він виховувався. Я їсти приготую і йому винесу. Так разом ходили, говорили. Потім почали ходити в кіно. А коли я виросла…
— Я грав у футбол і бігав туди до неї на тренувальні кілометри, — продовжує Василь.
— А мама казала: "Он, дивися, твій дурак побіг". Потім в армії чотири роки. А як його немає, то мені гірше. Щодня письмо, щодня письмо. І я ж йому давай писати відповідь. Все порозказує, як він літав на літаку. Не знаю я…
— Мамо, а ти до нього в Нову Каховку приїжджала? — запитує дочка.
— То все робили, щоб ніхто не бачив, — загадково усміхається Рая.
Василь та Рая виросли в одному селі на Бериславщині, одружились у 1960-ті, народили доньку Наталю. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеУ 1960 році Рая і Василь одружилися, в них народилася дочка Наталя. А Василь поїхав вчитися на художника в Дніпро.
— Памʼятаю, як були літні канікули, то мама брала мене і ми їхали до тата в Дніпропетровськ, — говорить Наталя. — Розумієте, в селі всі робили, а він надумав учитися на стаціонарі. Мамо, а як ти ставилася до того, що тато хотів стати художником?
— Ой… така довга нічна рубаха в мене була, сарафанчик, забрала Наталю, та й поїхала до нього… як я ставилася?… ой… забула…
— Забула, мамочко.
Раїса страждає на деменцію, яка особливо розвинулась після пережитих обстрілів. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеКоли у 2022 році почалася російська окупація, Наталя приїхала жити до батьків. Село Зимівник знаходиться ледь не ближче до Чорнобаївського аеропорту, ніж сама Чорнобаївка.
— Деменція в неї почалася через обстріли в Чорнобаївці, — говорить дочка дивлячись на матір, що усміхається сидячи на дивані. — Ми бачили, як гатили Чорнобаївку, і вона бачила, як летять ракети, і як вони роблять петлі, коли їх збивають. Стіни в будинку дрижали, але хоч в селище ракети не летіли. Їй було пʼять років, коли почалася Друга світова війна. Вона памʼятає, як німці літаки свої спускали. Вона раніше була така моторна, здраво мислила. А тепер не може нічого.
Наталя просить матір побути у квартирі, поки вони з батьком зʼїздять і подивляться, що з будинком після затоплення. Рая погоджується і ми їдемо в Зимівник. Їхній з чоловіком будинок захований між розлогими деревами, за зеленим парканом. Наталя штовхає хвіртку і пропускає батька у двір. На хвіртці видно напис: "Вася+Рая".
Донька пана Василя Наталя показує город батьків у селі Зимівник, де ще недавно розростались кущі овочів, а нині все вкрите річним мулом через підтоплення після підриву Каховської ГЕС. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеВода
Село Зимівник смердить. Після підриву Каховської ГЕС минув тиждень і вода вже зійшла, але запах болота залишився. Деякі вулиці, які знаходяться вище, не затопило. Але вулиці, на якій жили Василь і Рая, не пощастило. Вода підступала поступово — спершу по самій вулиці, далі у двір, потім почало затоплювати перший поверх. Василь виїжджав з будинку останнім, коли вода уже була у дворі, бо не хотів покидати майстерню і весь архів картин — подарованих і власних — що зберігалися на другому поверсі.— Тату, скажи, що ти взяв з собою, коли тебе приїхали забирати? — питає Наталя.
— Стільчик, етюдник, мольберт і дві торби з фарбами, — відповідає Василь.
— Без бритвини, без нічого. Ну хоч куртку взяв, бо я йому сказала і сухі кросівки, щоб перевзутися після того болота. Весь інший одяг нам для нього дали волонтери.
Пан Василь заходить у свій будинок в селі Зимівник поблизу Херсону. На першому поверху потріскані стіни та промокла підлога через підтоплення, червень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеКілька днів після початку потопу Василь не знав, що з будинком, що з картинами, чи вціліло хоч щось, що він створив за кілька десятків років роботи. Родина Боженків знали від сусідів, що перший поверх будинку затоплений.
— До цього тато нас заспокоював, — говорить Наталя. — Казав, що Каховська ГЕС дуже глибока, що її неможливо підірвати, що навіть якщо підірвуть зверху, лише верхній шар води зійде. Ми ж не думали, що буде зірвана вся споруда, де саме будівля ГЕС.
— Коли її зірвали, я звісно ж повірив, — продовжує Василь. — Бо я телевізор дивлюся, радіо слухаю. Але ГЕС будували з таким розрахунком, що її не взірве ніяка бомба.
Василь з дочкою проходять в подвірʼя. Земля вже висохла, затоплений город де колись росли помідори й кавуни, перетворився на пустище з зогнилими черенками, що стирчать з рівних грядок. Сама земля всіяна камінцями та маленькими мушельками, що прийшли разом з водою.
В самому будинку вогко. Вода підмила камʼяну піч і вона розсипалася підлогою. Вся підлога вздута і понівечена водою. Зараз Наталя намагається подати документи, як постраждала родина через затоплення, аби отримати державні виплати. Документи на будинок, каже, у неї в порядку, але подача заявки відбувається через "Дію", куди вони не підтягуються. Скільки чекати компенсації, вона не знає.
Частину робіт Боженка російські військові швидше за все вивезли з Нової Каховки у Росію, ще деякі з його робіт — з музею окупованого раніше Берислава. ФОТО: ТАРАС ІБРАГІМОВ/СУСПІЛЬНЕ
Пан Василь після одруження поїхав вчитись малюванню у Дніпро. ФОТО: ТАРАС ІБРАГІМОВ/СУСПІЛЬНЕ
Фарби на робочому місці художника. На мольберті поряд — незавершена картина, яку почав малювати у день підриву Каховської ГЕС. ФОТО: ТАРАС ІБРАГІМОВ/СУСПІЛЬНЕ
Батько виїжджав з будинку останнім, каже донька, коли вода уже була у дворі, бо не хотів покидати майстерню та архів картин. ФОТО: ТАРАС ІБРАГІМОВ/СУСПІЛЬНЕ
Василь Боженко показує одну зі своїх робіт в студії у Зимовнику. ФОТО: ТАРАС ІБРАГІМОВ/СУСПІЛЬНЕЧастину робіт Боженка російські військові швидше за все вивезли з Нової Каховки у Росію, ще деякі з його робіт — з музею окупованого раніше Берислава. ФОТО: ТАРАС ІБРАГІМОВ/СУСПІЛЬНЕПан Василь після одруження поїхав вчитись малюванню у Дніпро. ФОТО: ТАРАС ІБРАГІМОВ/СУСПІЛЬНЕНа білих стінах висять великі полотна, які малював Василь — плавні в Кринках, що нині окуповані, Олешки, Басанка в Бериславі, херсонська набережна, регата у Новій Каховці. Під полотнами тягнуться довгі тріщини на стінах, які утворилися через вологу.
— Частину батькових робіт брали в картинну галерею Нової Каховки на виставку до ювілейної річниці будівництва ГЕС, — розповідає Наталя. — Роботи мали повернути, але вирішили провести ще одну експозицію в Енергодарі. Не встигли — Нову Каховку окупували й звʼязку з музеєм зараз немає (минулого року картинну галерею в Новій Каховці розграбували росіяни. Ймовірно, роботи Василя Боженка, як і Альбіна Гавдзинського, викрали й вивезли до Росії — ред.) Ще батькові картини зберігалися в Бериславі і їх теж вивезли росіяни під час окупації. На квартирі у мене є лише три-чотири його картини. Ми до останнього не знали чи вціліло після потопу хоч щось, що зберігається тут.
Внизу у будинку досі відчувається вологість. Вода понівечила камʼяну піч та підняла підлогу. Зимовник, червень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/СуспільнеТим часом її батько піднімається на другий поверх, туди, де його майстерня. Сходи відійшли від стін і хитаються від кожного кроку. Він заходить у кімнати, де на полицях довгими рядами стоять полотна. Усе вціліло. Навіть картина, яку Василь почав малювати у день, коли підірвали Каховську ГЕС.
Він довго перебирає папірці на стелажах, ніби щось шукаючи, а потім опускається на стільчик перед недописаною картиною, вішає на мольберт ціпок, повертається до нього спиною і дивиться у вікно, на дерева у садку, що кілька днів тому були поглинуті водою.
Василь Боженко у своїй студії на стільці біля роботи, яку він не встиг закінчити, бо мав евакуюватись через підтоплення. Зимовник, червень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Перший поверх будинку Василя та Раї значно пошкоджений водою, проте студія художника на другому поверсі не постраждала. Донька Василя подала документи на компенсацію та відновлення, але, як і більшість постраждалих від війни сімей, вони у довгій черзі на відшкодування. Зимовник, червень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне