Окупувавши Херсон у березні 2022 року, росіяни переконували світ, що рятують херсонців від нацистів. Водночас після деокупації міста вони одразу почали щодня його обстрілювати. А потім узагалі вирішили затопити й зруйнували греблю Каховської ГЕС. Кілька десятків населених пунктів Херсонщини разом з частиною міста опинилися затопленими.Як це відбувалося та з чим стикаються люди щодня в Херсоні, ZMINA розповів Олександр, будинок якого розташований на березі Дніпра в Дніпровському районі міста.
ОлександрМи з дружиною зараз перебрались у будинок до сусідів. Він там вище. Сусіди вже давно мешкають в Ізраїлі, і цей будинок у них наче дача. Вони сюди на відпочинок приїжджали. За будинком інші наші сусіди раніше доглядали. А коли після деокупації росіяни почали обстрілювати правий берег Херсонщини, то вони теж виїхали. Це сталося в грудні 2022-го. Тоді вже нас попросили за цим будинком доглядати. Там на весь поверх у цоколі, підвал, і там можна ховатися від обстрілів.
Бо луплять іноді так, що страшно. Зараз, чуєте? То десь далі, не поруч, ми вже відрізняємо. А одного разу так стріляли, що жінка не витримала, каже: “Не можу вже, давай у підвал підемо ночувати”. А я її вмовив, ще ніч удома побути. І якраз цієї ночі, коли ми не пішли ночувати в підвал до сусідів, у них приліт був. І саме десь метри за три від того кута, куди прилетіло, ліжко стоїть. Як-то кажуть, Бог милував.
Але й до нас у двір прилітало. Гадаю, то фосфор був, бо нічим загасити не міг. Добре, що лише каністра пластикова та дрова загорілись. А коли фосфор перегорів, то вже загасив полум’я. Це так страшно, тому що не знаєш, як воно буде.
А то якось увечері, годині о восьмій, я саме вийшов на вулицю, біля хвіртки був, щось як лупонуло і посипалось. Це шифер на голову посипався, бо росіяни “градом” стріляли й у сусідню хату влучили. Така пожежа почалась, і вітер ще сильний тоді був – язики полум’я метрів по 10 відлітали. І балон газовий ще вибухнув, то метал летів – за два-три доми дахи попробивало. Ми боялися, що весь квартал згорить. Добре, що, поки пожежники їхали, хлопці, солдати, тут поряд стояли, разом із сусідами відрами з річки ланцюгом поливали ту хату. А потім три машини пожежні ледь-ледь загасили.
І тут 6 червня десь о шостій ранку телефонує знайомий і каже, що росіяни греблю підірвали. В нас ще води не було, то я пішов на набережну, а там уже було десь півтора метра води. І потім вона почала прибувати, прибувати й прибувати.
Я додому повернувся, і ми почали з дружиною найнеобхідніші речі переносити. І приблизно о п’ятій вечора вода вже почала заливатися в цокольний поверх. А зранку 7 червня – все вище, вище й вище. Ми в сусідському будинку вже були, а сюди заглядали. Боялися, що й дім затопить.
Вода чотири дні підіймалася. Спочатку швидко, а потім уже потрошку, по пів метра десь підіймалася. Ось так у дворі було, по сходи.
У будинок вода не дійшлаВ неділю ми лише зайти змогли, і я вже зранку викачував воду з цокольного поверху. Там води по розетку було. 
Пощастило, що розетки не затопилоКоли воду викачав, почав глину виносити, її на півтора пальця було. Бо дуже слизько, щоб не впасти, поки інші речі виносив.
Така глина вкривала підлогу й двір ОлександраТри дні ношу, хочу трішки звільнити поверх, щоб сушилося.І тут виношу, а там ходжу документи оформлюю. Пішов, а це три-чотири години мінімум. Ось інструменти – залізо, його треба витерти, щоб не заіржавіло, – до них руки не доходять. Поки ще не можу повиносити. Й не хочеться, щоб пліснява завелася.
Такий вигляд зараз має подвір’я чоловікаОднак у нас тут ще пів біди. Я вчора до поліції по витяг ходив, і там літня жінка стоїть, років під 80 їй. Її про документи питають, а вона каже: “Ось те, що на мені, та паспорт, більш нічого немає, хата впала”. Ось таку біду росіяни наробили людям, а казали – ми браття.
Записала журналістка ZMINA Олеся Ланцман