З Херсонщини щойно повернувся Сергій Данилов, аналітик і директор Центру близькосхідних досліджень. В ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар говорили про наслідки техногенної катастрофи, про її вплив на політичні проекти, які Росія проштовхує для легітимізації анексії окупованого півдня, про урядові плани щодо затоплених і зневоднених територій, а також долю людей, яких росіяни вивезли з зони підтоплення.
Валентина Самар: Ваші висновки з усього побаченого і почутого на правому березі Дніпра. Наскільки контролює ситуацію військова адміністрація, наскільки включені всі центральні служби і міністерства, щоб якнайшвидше подолати наслідки підриву Каховської ГЕС і її греблі?
Сергій Данілов: Важко, зі зрозумілих причин, оцінити все-все-все. Хочу сказати, що в мене інколи сльози наверталися, коли бачив ешелони, які поспішали в Херсон з різноманітною допомогою: з човнами, помпами, з усім необхідним. Вулик небайдужих людей, які постійно щось вигадують, придумують, що ще можна зробити. Бачив роботу окремих служб і хочу віддати належне співробітникам ДСНС, Нацгвардії, поліції, які під обстрілами вивозили людей у доволі складних умовах.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Ситуація дуже важка: нижче підірваної греблі Каховської ГЕС — підтоплення, а вище — зневоднення. Водосховища у звичному вигляді вже, мабуть, ніколи не буде. Чи є вже якісь плани у влади, що робити з цією територією?Сергій Данілов: Плани відбудови розробляються. Принаймні зведення тимчасових гребель і дамб, щоб почати накопичувати воду вже наступного сезону, щойно буде звільнено лівий берег. Я спілкувався в Херсоні і в Києві з проектантами, моїми колегами, бо за першим фахом я — гідролог. Іншого виходу, ніж відбудувати і поновити хоч у якомусь вигляді водосховище і забезпечити життя не тільки в Чаплинці, але й в Кривому Розі, — просто немає. У 1930 році в Чаплинці було одне дерево і одна криниця. Буквально за 5-7 років значні території Лівобережжя повернуться до цього ж стану, до сухих степів, а подекуди — напівпустель. Тобто життя у звичному вигляді там стане неможливим.
Я знаю, що є плани щодо пошуку різноманітних джерел води: тягнути водоводи з півночі і з інших водосховищ, які є на Правобережжі. Очевидно, їх будуть доволі швидко реалізовувати. Принаймні, я на це сподіваюся. Бо Кривий Ріг, наприклад, залишиться без води до кінця літа.
В менших громадах Херсонщини, як розповідав Андрій Селецький, начальник Нововоронцовської військової адміністрації, роблять тимчасові запаси води. Вони вже отримали ємності від держави і від волонтерів, наповнюють їх. Створюють запаси бутильованої води. Бо насправді, не просто водозабор з Дніпра став неможливим, але й артезіанські свердловини одразу обміли.
Валентина Самар: Чи можна спрогнозувати, як багато часу потребуватиме зведення цих тимчасових гідротехнічних споруд і чи можливо це робити в умовах окупації лівого берега?
Сергій Данілов: Не можу оцінити, але точно знаю, що без звільнення лівого берега це неможливо в жодному вигляді. З тих оцінок, які я чув, при найкращому варіанті тимчасові дамби можна було б побудувати до початку весняного водопілля, в разі якщо Лівобережжя буде звільнено до кінця літа.
Валентина Самар: Яка інформація є у вас з лівого берега Дніпра? Люди розповідають жахливі історії про загиблих, про російських військових, які в першу чергу рятували себе. За моїми спостереженнями, бодай якась активність щодо евакуації у росіян з’явилась тільки після того, як у Херсон приїхав Володимир Зеленський. Слідом тут же на окупований лівий берег примчав Сєргєй Кірієнко, заступник глави адміністрації Путіна. І тільки тоді почали ворушитися окупаційні рятувальні служби. За вашою інформацією, настільки багато постраждалих, чи є жертви і де зараз перебувають люди, яких окупанти начебто тисячами вивезли з зони затоплення?
Сергій Данілов: Людей тримають у Залізному Порті, в одному з пансіонатів без можливості вийти, без харчування. Фактично утворили концтабори. Я підозрюю, що таких концтаборів, де тримають евакуйованих, є декілька: в Лазурному, в Скадовську, в Залізному Порті. Спочатку вони взагалі не хотіли нікого евакуювати, натомість грабували і мародерили те, що залишилось після людей. Потім в окремих випадках випускали тільки тих, в кого є російський паспорт. Згодом почали підбирати тих, хто вибрався самостійно. Була фільтрація в Раденську — там поставили новий блокпост і дуже довго люди там сиділи.
У мене враження, що в них не було єдиного плану. Були різноманітні команди, які часто суперечили одна одній. Дуже багато залежало від місцевих виконавців, командирів чи навіть просто солдат, які на власний розсуд вирішували долю людей: кому загинути, кому ні. Дуже багато таких свідчень мені передавали. Сім’ю врятували волонтери, а орки на всі прохання допомогти казали: «Пусть вас ваши спасают!».
До речі, дуже красномовна фраза. Вони цілком закономірно вважають мешканців окупованих територій чужими, ніякими не росіянами.
Сергій Данилов і Валентина Самар
Наскільки я розумію, окупанти дуже боялися того, що цей потік виїжджатиме Керченським мостом і утворить там затори, які заважали б руху військових. Це одна з причин, чому людей завертали. Зараз значну частину тих, хто виїхав, позбавили волі в цих санаторіях. Вони не передбачили харчування, люди залишаються без жодної допомоги. І більше того, коли родичі намагаються дістатися до них і хоча б щось передати, росіяни не дозволяють. Вони бояться поширення інформації про те, що сталося на лівому березі і тому обмежують можливості людей у спілкуванні і виїзді. Це комплекс мотивів геноцидальних дій стосовно мешканців затоплених територій.Валентина Самар: Що тепер буде з російськими політичними проектами, які спрямовані на легітимізацію анексії півдня Херсонської і Запорізької областей? Затоплення територій, виїзд людей з лівобережжя, плюс регулярна «бавовна» на Арабатській стрілці — чи не призведе це до того, що окупаційний уряд в Херсонщині буде «в екзилі у Криму якщо не далі? Але ж «вибори» призначені на вересень, праймеріз «Единая Россия» провела, хоча і дуже дивний. Що буде далі?
Сергій Данілов: Я теж думаю, що скоро вони десь у Джанкої будуть базуватися, бо вже забрались на самий південь Арабатки, їдуть уже аж за Стрілкове, в пансіонат «Валки», думають, мабуть, що там не дістане. Безперечно, дістане. Я впевнений, що вони будуть відпрацьовувати план до останнього. Як напередодні виходу з Херсона продовжували свої пропагандистські акції. Тому будуть відпрацьовувати буцімто виборчу кампанію, проводити заходи, бо бюджети на них затверджені — будь ласка, нічого не знаємо, виконуйте.
Затоплений Херсон Фото: Facebook Ivan Antypenko
Валентина Самар: Бюджети розписані і вже розпиляні…Сергій Данілов: Саме так. Будуть проводити концерти, пропагандистські акції, мітинги. Але я знаю, що колаборанти, які масово втекли на Арабатку з правого берега, вже намагаються звідти тікати. А вони якраз є найпридатнішим матеріалом для зйомок і постановок мітингів та інших акцій пропагандистів. І після нещодавніх прильотів, як розповідають місцеві, у зрадників настрій був дуже-дуже поганий. Хочу окремо передати привіт Євстратову (Андрій Євстратов, перший заступник голови і депутат Генічеської міської ради від Опоблоку. За даними телеграм-каналу Генічеськ ua, Євстратов разом з депутатом Олександром Зюміним тримають кафе у Новоолексіївці, де харчуються російські окупанти – Ред).
Валентина Самар: Чому?
Сергій Данілов: За ним теж прийдуть.
Валентина Самар: Останнє питання стосується вашої компетенції як аналітика Центру близькосхідних досліджень. Росія і Іран, схоже, таки домовилися про спільне виробництво дронів-камікадзе в Росії. Джон Кірбі, речник Ради Національної безпеки США повідомив, що такий завод із іранським обладнанням уже будується на території особливої економічної зони «Алабуга» у Татарстані. Білий дім також надав супутникові знімки компанії Maxar Technologies. Ми попрацювали із цими знімками і знайшли ймовірне місце фабрики смерті і компанію, яка може бути «ширмою» для виготовлення ірансько-російських ударних безпілотників. Що можете сказати про цей зброярський альянс між Тегераном і Москвою?
Сергій Данілов: Очевидно, що він сформувався. Це цілком вкладається в традиційну іранську практику. Вони полюбляють передавати технологію в обмін на щось – це все ж небезкоштовно. Щоб потім цей виріб модифікувався під місцеві потреби. Так було в Ємені, так було в Сирії, так було в Таджикистані, так було в Секторі Газа.
Єдине питання залишається: хто з них буде більше займатися пошуком і контрабандою чіпів та іншої радіоелектроніки, без яких це все не літає.
investigator.org.ua
