Один з таких фейків – про «участь українських націоналістів» у масовому вбивстві мешканців білоруського села Хатинь, скоєному 22 березня 1943 року.
Що кажуть окупанти
З нагоди 80-річчя трагедії херсонські медіа, які працюють на окупованій території і мають прокремлівську редакційну політику, розповсюдили кілька заяв різних людей із звинуваченнями українських націоналістів в участі у масовому вбивстві мешканців білоруського села.Зокрема, з такою заявою виступив співробітник окупаційної адміністрації Херсонської області Валентин Рибін – в недавньому минулому – український адвокат, який захищав беркутівців, Шарія та інших одіозних в Україні осіб.
В своїй заяві він ретранслює пропагандистський фейк, кажучи, що масове вбивство скоїли «есесівські бандити та їх бандерівські приспішники».
Про участь у вбивстві «вихідців з радикальних націоналістичних організацій» каже і так званий «начальник регіонального штабу «Юнармії» Херсонської області» Серафім Іванов. Він також працює на телеканалі «Таврія», який віщає на окупованій росіянами частині Херсонщини і контролюється росіянами.
Чому це брехня
Щодо «провини українців» у масовому вбивстві мешканців білоруського села Хатинь, то і це – давно спростований пропагандистський фейк.Білоруське село Хатинь, де у 1943 році німецькими окупантами та їх поплічниками з колаборантів було вбито 149 мирних громадян, стало символом радянської пропаганди. Трагедію пропагандисти використовували проти українського підпілля, і, як бачимо, використовують досі.
В каральній акції проти мирного населення брали участь бійці з батальйону СС «Дірлевангер» і 118-го поліцейського охоронного батальйону. В останньому служили українські та російські колаборанти, які ніякого відношення до УПА та українського підпілля не мали. Зокрема, це – військові радянської Червоної Армії, які потрапили в полон і пішли на співпрацю з нацистами. Але їх вперто називали «бендерівцями», хоча не існує жодного доказу участі в цьому злочині ОУН або суто українських військових формувань.
Мешканець села Хатинь Йосип Камінський, один з небагатьох, хто тоді вижив, розповів слідчим у 1961 році, що карателі розмовляли між собою українською та російською мовами, дехто з них був у німецькій формі, а інші – в «шинелях серого цвета, как будто русских шинелях».
Чому це важливо
Хатинь — тільки одне із близько сотні знищених білоруських сіл і в ньому загинуло не найбільше людей, але саме воно стало «символом», який культивувався радянською владою, а пізніше владами Росії та Білорусі. Основна причина — співзвучність назви цього села із місцем масових страт радянським режимом польських офіцерів у Катині. Особливо зрозумілим є вибір саме цієї назви для сприйняття на європейських мовах: «Katyn’» і «Khatyn’» звучить майже однаково і різниця тільки в одній букві.Радянська сторона розпочала спекуляції на різниці в назвах ще у 1945 році, зокрема 18 жовтня того року на Нюрнберзькому процесі Радянський Союз висунув звинувачення проти німецьких нацистів у вбивстві польських військовополонених у Катині. Оскільки аргументів на підтвердження цієї версії не було надано, тоді генерал Сергій Руденко спробував пояснити «помилку» радянських прокурорів: «Вони мали на увазі білоруське село Хатинь, спалене німцями».
Катинський розстріл — узагальнена назва воєнного злочину, масової страти польських громадян, здійсненої органами НКВС СРСР за цілком секретним наказом партійно-державного керівництва СРСР (рішення Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня та 5 квітня 1940 року) одночасно у декількох місцях — головним чином у Катинському лісі (поблизу села Катинь Смоленської області), в тюрмі міста Калінін (нині Твер) та в Харкові навесні 1940 року.
Як свідчать виявлені в 1990 і 1992 роках документи, розстріли проводили за рішенням особливої Трійки НКВС СРСР відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року. Відповідно до висновків німецької комісії Г. Бутца і міжнародних комісій 1943 року, органи НКВС проводили розстріли й поховання в Катинському лісі як у 1940 році, так і раніше — в 1920—1930-х роках. Ці висновки були підтверджені у 1990—2004 роках Головною військовою прокуратурою РФ, що констатувала винесення «трійкою НКВС» смертних вироків 14 542 польським військовополоненим, і вірогідно встановлено смерть 1803 людей.
Попри очевидну недостовірність, твердження про участь українських націоналістів в масовому вбивстві, скоєному в 1943 році в білоруському селі Хатинь, активно використовується російською пропагандою з метою дегуманізації і демонізації українців. Щоб показати «укронацистів» в, так би мовити, історичній ретроспективі.
Радянська, а потім російська пропаганда багато розповідають про «звірства бандерівців». Але російські пропагандисти просто ретранслювали вигадки радянської пропаганди про українське підпілля. Зараз, коли у російської пропаганди виникла потреба показати українців в найгіршому світлі, потрібні «приголомшливі» факти, бажано – реальні, до яких можна додати «український слід».
Звісно, обвинувачення українського підпілля і українських націоналістів в участі у масовому вбивстві мешканців Хатині не витримує ніякої критики. Але пропагандисти вперто «реанімують» цей фейк, сподіваючись що він не втратив свого потенціалу для впливу хоча б на неосвічену аудиторію.
Мост
